На місце, де колись був давній хутір Калити́, нас везе його мешканець Микола Іванович Калита. Він тут народився у 1952 році, провів дитинство та завжди відвідував свою малу батьківщину, адже тут мешкала його рідня. Та й весь хутір складався насправді з родин, які мали прізвище Калита й були в якомусь далекому поколінні родичами. Життя було…
Докладно...
“Тече річечка Чумгак…” — слова з пісні про край, де у живописних місцях на березі Чумгаку стояли хутори, серед яких і хутір Козорізи. Поки ми їхали до єдиної мешканки цього раніше людного хутора Лідії Іванівни, зустріли цікавих людей, які нині мешкають у сусідній Митлашівці. Їх варто послухати, щоб зрозуміти, чому зникають села. Варто лише зазначити,…
Докладно...
Ми від’їхали від Харкова на три десятки кілометри й звернули на грунтові дороги. Наш шлях — до екопоселення Стожари. Проминувши місток над струмком, виїхали на пагорб. Ми прибули у дивовижні красиві місця, де мешкає Андрій Барсук з дружиною та дітьми, їх п’ятеро: найстаршій вже 21, а наймолодшому 3 рочки. Понад гектар землі: поле, город та…
Докладно...
Дзвінкий гавкіт собаки сповістив наш неочікуваний візит до господаря хати на околиці села Скорики́. Борис Олексійович Сахно не може кинути хату напризволяще у зникаючому селі, бо тут, на подвір’ї поховані його батьки й батьки батьків. Тримає господарство: симпачні овечки на початку весни мають окотитися, на подвір’ї копошаться кури, бджоли у вуликах очікують тепла. Борис Олексійович…
Докладно...
На півночі Харківської області на самісінькому кордоні з Російською Федерацією розташоване село Сот. Козачок (скорочено від Сотницький Козачок). Воно простягається на чотири кілометри вздовж кордону, місцями городи просто впираються впритул до сусідньої держави. Добротні цегляні будинки покриті десь залізом, десь шифером, стоять не далеко один від одного, їх оточують дерев’яні паркани та садові дерева. Але…
Докладно...