На місце, де колись був давній хутір Калити́, нас везе його мешканець Микола Іванович Калита. Він тут народився у 1952 році, провів дитинство та завжди відвідував свою малу батьківщину, адже тут мешкала його рідня. Та й весь хутір складався насправді з родин, які мали прізвище Калита й були в якомусь далекому поколінні родичами. Життя було…
Докладно...
Ми проїхались по селу Ведмедівка: тут, як і в інших селах молодь виїжджає, проте наїжджають дачники. З місцевих залишаються переважно пенсіонери. Проте вражає їх життєлюбність, гумор, енергія та працелюбність — а як без цього можна жити в селі, навіть якщо тобі за дев’яносто! Послухайте, як цікаво розмовляють пані Марія (1927 р. н.) та пані Тамара…
Докладно...
“Тече річечка Чумгак…” — слова з пісні про край, де у живописних місцях на березі Чумгаку стояли хутори, серед яких і хутір Козорізи. Поки ми їхали до єдиної мешканки цього раніше людного хутора Лідії Іванівни, зустріли цікавих людей, які нині мешкають у сусідній Митлашівці. Їх варто послухати, щоб зрозуміти, чому зникають села. Варто лише зазначити,…
Докладно...
Ми від’їхали від Харкова на три десятки кілометри й звернули на грунтові дороги. Наш шлях — до екопоселення Стожари. Проминувши місток над струмком, виїхали на пагорб. Ми прибули у дивовижні красиві місця, де мешкає Андрій Барсук з дружиною та дітьми, їх п’ятеро: найстаршій вже 21, а наймолодшому 3 рочки. Понад гектар землі: поле, город та…
Докладно...
Дзвінкий гавкіт собаки сповістив наш неочікуваний візит до господаря хати на околиці села Скорики́. Борис Олексійович Сахно не може кинути хату напризволяще у зникаючому селі, бо тут, на подвір’ї поховані його батьки й батьки батьків. Тримає господарство: симпачні овечки на початку весни мають окотитися, на подвір’ї копошаться кури, бджоли у вуликах очікують тепла. Борис Олексійович…
Докладно...