ШАНА ДО ВИДАТНИХ ЗЕМЛЯКІВ ЖИЛА В ЙОГО СЕРЦІ

Минуло не так багато часу як з нами немає Миколи Тараненка, відомого харківського україномовного журналіста, життя якого раптово обірвалось на 59 році.

Все своє свідоме життя Микола Якович присвятив журналістиці. Нею він захопився ще в школі, нею він жив всі свідомі роки, не цураючись ніколи жодної в тому числі й «чорнової» роботи.

Зараз багато хто з молодих мас-медійників не може собі уявити, як так? — після успішного закінчення престижного на початку 70 років минулого століття філфаку Каразінського університету, — піти працювати рядовим репортером у заводську багатотиражку харківського тракторного заводу «Темп»… Нинішній молоді і журналістам-початківцям: усе подавай відразу… бажано в столичних ЗМІ…

Не такою була журналістська дорога уродженця славетної Полтавщини М. Тараненка, який свої перші публікації побачив ще школярем у місцевій лубенській районці. Сумлінно працюючи в заводській багатотиражці, він не тільки ретельно виконував доручені завдання, а й завжди поспішав виявити себе у тому, що я би назвав — «культурницьким подвижництвом». Так-так, працюючи в заводській багатотиражці велетенського на той час промислового гіганта М. Тараненко завжди устигав розміщувати різні історичні розвідки й нариси не тільки про добре відомих, а й призабутих земляків, які «прислужилися музам».

Своєрідною творчою візитівкою молодого тоді репортера «Темпу» були і своєрідні так звані «бліц-інтерв’ю», які Микола Якович устигав проводити з різними заїжджими знаменитостями. Тоді вони ледь не в обов’язковому порядку відвідували одне з найбільших у ті часи , показових промислових підприємств індустріального Харкова. Саме з того часу у М. Тараненка почав накопичуватися чималий відповідний журналістський архів, який він увесь час намагався поповнювати.

Наприкінці 90-х років минулого століття мені пощастило працювати й товаришувати з Миколою Яковичем в редакції газети «Слобідський край», офіційному органі обласної ради народних депутатів. Зрозуміло, що великого простору для реалізації власних творчих задумів в такому ЗМІ було обмаль. Газета несла, передусім, офіціозну інформацію від місцевого владного органу. Але, не забуваймо, що то були перші найскладніші кроки становлення української державності та її виборних органів .

Микола Тараненко і тут сумлінно виконував… часто невдячну, так звану «чорнову» роботу з висвітлення роботи усяких депутатських комісій, комітетів, нарад, причому не тільки із затишних приміщень обласної ради, а й з віддаленої сільської глибинки. Комусь, як кажуть, треба було виконувати і цю роботу.

Часто він ледь не з останніх сил тяг цього скрипучого «воза». А ще паралельно, причому з набагато більшим творчим натхненням, робив репортажі про тодішнє становлення в регіоні органів прикордонної, митної, оперативно-рятувальної служби тощо.

Зараз про той період державного становлення ніхто практично нічого не говорить. Але ж саме в ті роки, хто б чого про них не говорив сьогодні, закладалась основа діяльності більшості центральних й місцевих органів влади. Звісно, дуже багато недосконалого за старою радянською інерцією було затиснуто в неї. Нікому ні тоді, ні зараз у суспільстві — нецікаво було дошукуватись глибоких причин тих недосконалостей, розбиратися в тонкощах законодавства про місцеве самоврядування та діяльність сільських і районних рад. Більшості «акул пера» і тоді, і зараз лиш усякі гарячі новини, усякі висмоктані з пальця «сенсації» краще рекламувати. Що ж, можливо, саме через цю неувагу до схожих дрібниць і тонкощів, наша країна сьогодні переживає такі складні потрясіння…

М. Тараненко і тоді, і кілька останніх років, працюючи у відомчій залізничній газеті, завжди намагався давати об’єктивну картину того, що відбувалося в житті місцевих громад, у висвітленні реальних досягнень і труднощів стратегічно важливого транспортного підприємства. Реальне життя складається зовсім не з гучних «сенсацій» і бездарних політичних інтриг. А з непримітних на перший погляд буденних клопотів простих людей. Про них і писав усе життя М. Тараненко, причому робив усе це Микола Якович ніскільки не ображаючись на долю. На те, що не зробив кар’єри, не заробив великих грошей. Неодмінно завжди був привітно-усміхненим до усіх, хто знав його. Завжди тією своєю приязністю й усміхненістю гуртував товариство. І люди завжди відповідали йому взаємністю. І це набагато важливіше ніж усякі високі посади та великі статки.

Утім найбільшого свого творчого злету Микола Якович досяг, ставши всього на неповних півроку головним редактором «Українського простору» — знакового наприкінці 2000-х років громадсько-політичного та культурно-релігійного двотижневика, який видавався у Харкові Фондом ім. Гната Хоткевича. Саме у цьому, чи не єдиному на той час в регіоні патріотичному виданні, побачили світ різноманітні спогади про видатних земляків, написаних самим Миколою та його друзями-журналістами, нариси та інтерв’ю з відомими місцевими митцями: поетами, художниками, музикантами.

Редактори газети “Український простір”. Микола Тараненко (2.06.1958 — 30.11.2016), Владислав Проненко (15.08.1960 — 10.11.2018), Роман Черемський

Редактори газети “Український простір”.
Микола Тараненко (2.06.1958 — 30.11.2016), Владислав Проненко (15.08.1960 — 10.11.2018), Роман Черемський

Всі ці публікації, а також інші матеріали схожого культурно-мистецького характеру, які Микола Якович по крихтам збирав протягом всього життя, мали бути видані окремою книгою. Над її оформленням він активно працював увесь останній час. Але мрії талановитого журналіста не судилося збутись. Передчасно смерть на робочому місці обірвала його життя.

Вадим КОБЕЦЬ, колега

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *