CОЦІАЛЬНА ПРОГРАМА ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ

СОЦІАЛЬНА ПРОГРАМА ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ

Охорона об’єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що закріплено в Законі України “Про охорону культурної спадщини”, де визначаються основні положення національної політики в цій сфері. Проте насправді збереження спадщини не тільки не гарантовано державою, але знаходиться під ризиком постійного руйнування, і ця тенденція набула за останні 5-10 років масового розповсюдження.

В Україні на державному обліку знаходиться більше 140 тисяч пам’яток, з яких 17 тисяч – пам’ятки архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва. Проте до Реєстру занесено лише дві тисячі об’єктів, і жоден з них, крім пам’яток Всесвітньої спадщини, не забезпечений необхідною документацією, а саме: охоронним договором, паспортом об’єкту, а для містобудівних пам’яток – ще й планами управління та організації території. Не захищені документацією пам’ятки безперервно знищуються. Щороку Україна втрачає більше 100 об’єктів культурної спадщини.

Спадщина перебуває за межами економічного життя держави. Не існує ніяких соціальних програм, направлених на її оновлення, реставрацію, а найголовніше – адаптацію до сучасного життя із залученням широких верств населення.

Держава не надає інвесторам жодних стимулів для дбайливого відношення до збереження пам ’ яток або регенерації середовища.   В більшості випадків збудувати новий об’єкт значно дешевше, ніж реставрувати існуючий, навіть державні будівельні норми адаптації та реконструкції старовинних будинків не передбачають якогось особливого ставлення до них – збереження існуючих дерев ’ яних конструкцій, сходів, перекриттів, деталей фасадів стає неможливим через систему протипожежних та інших будівельних норм.

Разом з тим втрати культурних цінностей, нерухомої спадщини, історичного вигляду наших міст є незворотніми і непоправними. Будь-які втрати культурної спадщини неминуче відображаються на нинішньому та прийдешніх поколіннях, приводячи до духовного жебрацтва, фальсифікації історії, втрат історичної пам ’ яті, знищення інтелектуального та творчого потенціалу суспільства в цілому. Вони не можуть бути компенсовані ані створенням нових визначних творів, ані розвитком культури в цілому.

В Україні її культурно-історична пам’ять невідривно пов’язана з об’єктами нерухомої спадщини, що несуть в собі етнічні коди нації, втілюють її ідентичність, ідеали та надбання. Вся новітня історія України свідчить, що періоди окупації, тоталітаризму та насильницьких змін нашої історії пов’язані в першу чергу із руйнуванням та фальсифікацією історичної пам’яті народу, знесенням аутентичних об’єктів культурної спадщини, що призводить до асиміляції, моральної деградації, аж до повного знищення нації. Невипадково культурні, інтелектуальні та історичні цінності суспільства є об’єктами національної безпеки (Закон «Про основи національної безпеки України»).

Авторитет України як держави у світі значною мірою залежить від того, наскільки дбайливим буде ставлення в країні до своєї історико-культурної спадщини, збереження та розвиток культурної спадщини є однією з умов реальної євроінтеграції України.

Не слід забувати, що історичне середовище, нерухома спадщина України стає нині також об’єктом соціального захисту, та її права повинні враховуватись в соціальних програмах так само, як соціально незахищених верств населення – інвалідів, дітей та людей похилого віку. Немає більш безправних об’єктів   в оточенні людини, ніж об’єкти культурної спадщини.

В державі знищено навіть реставраційну галузь; бюджетне фінансування, що і донині проводилось за залишковим принципом, в умовах економічної кризи та військового стану стає зовсім неможливим.

Отже, наразі найбільш актуальними стають соціальні програми збереження, обліку та популяризації культурної спадщини із залученням широких верств населення.

Що передбачає програма?

В стратегічному плані – перехід від охорони окремих пам’яток до збереження  і розвитку середовища в цілому ( Cultural Heritage Development vsPreservation ), його активної адаптації до сучасних потреб, створення умов  до збереження історичної пам’яті.

Залучення широких верств населення – молоді, волонтерів, професіоналів різних рівнів, меценатів, політиків – до всіх етапів роботи із спадщиною.

Перший етап – виявлення нових та моніторинг існуючих об’єктів.Волонтери-експерти, краєзнавці, архітектори, реставратори та всі, небайдужі до історичної спадщини, проводять постійний моніторинг та виявлення нових об’єктів культурної спадщини. Популяризація цієї діяльності, що буде проводитися через соціальні мережі, електронні видання та інші ЗМІ, поступово підвищуватиме значимість та цінність кожного населеного пункту з його неповторною історією та недооціненими об’єктами спадщини. Такі дослідження можуть проводитися у вигляді маршрутів вихідного дня, короткого відпочинку з ознайомленням з історією краю в межах кожної області чи району.[1]

Інформація щодо виявлених пам’яток з фотофіксацією повинна направлятися до Єдиного громадського центру дослідження та збереження культурної спадщини, створеного наразі при Національній спілці архітекторів України.  Тут з нею попередньо працюють експерти-волонтери, обробляючи та систематизуючи.

Другий етап – обміри, фотофіксація та складання облікових карток.Студенти профільних вишів (архітектори, дизайнери) 1-2 курсів в рамках обмірної практики можуть проводити обміри щойно виявлених об’єктів, збирати і доповнювати історичну довідку, складати облікові картки.[2]

Далі облікова інформація передається в Управління охорони культурної спадщини, що подають ці об’єкти до включення в Реєстр. Для прискорення процесу (експертні ради з такими повноваженнями існують лише при деяких державних установах) можливо створення Громадських експертних рад.

Третій етап – розробка проектів реставрації, довідок та паспортів.Студенти старших курсів розробляють паспорти об’єктів, переводять обміри в електронний вигляд, в разі потреби – розробляють тривимірні моделі. В межах курсового та дипломного проектування розробляються проекти адаптації, реставрації та пристосування окремих об’єктів; проекти регенерації кварталів та фрагментів середовища. Пріоритетом  в розробці таких програм повинно бути забезпечення прав, в першу чергу, існуючого середовища, як носія історичної пам ’ яті нації, та людей, що проживають або користуються цими пам ’ ятками. Проекти подаються на розгляд Експертних рад, які, в свою чергу, вибирають проекти до реалізації.

Навіть реалізація цих попередніх етапів забезпечить наявність документації на більшість пам’яток, а, значить, і можливість їх відновлення або реставрації, якщо пам’ятка зазнає якихось втрат.

Четвертий етап – віднаходження фінансування для реставрації пам’ятки– повинен спиратися на розробку певних податкових пільг, надання пільгових банківських кредитів користувачам спадщини для її відновлення та реставрації.

Проте існує можливість і залучення приватних коштів – не інвесторів, а меценатів. Інвестиції в історичну спадщину – річ неможлива; не можна ставити собі за мету, вкладаючи кошти в розвиток культурної спадщини, отримання від цієї діяльності найшвидшого прибутку. Тому мова повинна йти саме про відродження інституту меценатства та заохочення власників у вигляді державних пільг та бонусів.

Так, можливе проведення соціальних акцій серед забезпечених людей «Обери собі пам’ятку»: кожна пам’ятка архітектури, що потребує захисту і допомоги, закріплюється за певною людиною, інституцією або підприємством, які утримують її, відновлюють та реставрують за затвердженим проектом. На фасаді будинку встановлюється табличка з іменами меценатів, держава створює умови для забезпечення соціального захисту спадщини.

Отже, метою Програми є розвиток і збереження історико-архітектурного середовища України   із активним залученням широких верств населення для дослідження, моніторингу, розробки проектів реставрації та раціонального використання нерухомих об’єктів культурної спадщини, а також приватних коштів для соціального захисту та забезпечення реалізації проектів.

Кожна територія України є потенційно привабливою і неповторною – це джерело прибутку від туризму, спосіб залучення місцевого населення та підвищення патріотизму.

Стратегічним завданням для державних структур всіх рівнів – Міністерств культури, регіонбуду та освіти, а також органів охорони спадщини стає:

– удосконалення українського пам’яткоохоронного законодавства та приведення його у відповідність з міжнародними угодами та конвенціями,- зокрема, переходу в пам’яткоохоронній справі від збереження окремої пам’ятки до збереження середовища, як органічного цілого;

– введення системи пільгового оподаткування та кредитів для забезпечення підтримки програми збереження та відновлення спадщини, надання цим програмам статусу соціальних;

– а ктуалізація містобудівної документації із одночасною розробкою зонінгів з урахуванням потреб об‘єктів культурної спадщини; на перехідному етапі – розробка територіально-планувальних концепцій розвитку міст або їх центральних історичних частин, з винесенням на громадське обговорення;

– залучення до інвентаризації історичних центрів і їхньої планувальної структури, містобудівних, архітектурних, дизайнерських та реставраційних кафедр вищих навчальних закладів (далі – ВУЗи) на передпроектній стадії з внесенням відповідних пропозицій до навчальних програм ВНЗів.

Реалізація програми сприятиме:

–  підвищенню патріотизму;

–  створенню нових робочих місць, в першу чергу серед молоді;

–  з алученню органів місцевого самоуправління, територіальних громад та приватної ініціативи до розвитку культурної спадщини;

–  розвитку місцевого самоуправління в контексті основних завдань державної політики;

–  відродженн ю та регенерації історичн их   центрів  міст і сіл;

– раціональн ому використанню, консерваці ї та реставраці ї об’єктів культурної спадщини;

– проведенню паспортизації об’єктів культурної спадщини та включення цих об’єктів до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, вдосконаленн ю системи обліку об’єктів культурної спадщини;

– створенн ю умов для покращення туристичної привабливості міст і сілУкраїни через їх історико-культурну спадщину, залученню об’єктів культурної спадщини до туристичних маршрутів та розвитку туристично-екскурсійного руху серед дітей та молоді;

– популяризації  пам’яткоохоронної   діяльності, створенню навичок облікової та реставраційної роботи серед молоді;

– створенню сприятливого інформаційного поля для охорони культурної спадщини;

– залученн ю громадськості до процесів управління та контролю в галузі охорони культурної спадщини, формуванню позитивної громадської думки у сфері використання культурного надбання.

Подальші напрямки   реалізації Програми:

Виявлення місцевого туристичного ресурсу, перспектив розвитку містоутворювальних об‘єктів або комплексів;

Забезпечення державними та місцевими органами управління жорсткого дотримання регламентів встановлених для територій історичних центрів міст.

Забезпечення системного наукового моніторингу стану комплексів та об‘єктів культурної спадщини.

Залучення приватних коштів до формування місцевого туристичного продукту шляхом участі в реабілітації комплексів та об‘єктів культурної спадщини, благоустрою територій історичних центрів, створення або удосконалення, модернізації необхідної інфраструктури.

Примітки: Проект Програми розроблено на основі:

«Проекту національної політики України щодо культурної спадщини», розробленого в рамках Проекту ЄС «Регіональне співробітництво щодо збереження культурної спадщини» (Регіональний координатор по Україні – Олійник О.П.);

«Концепції програми збереження традиційного характеру середовища історичних середніх та малих міст України (формування туристичного ресурсу)» – У країнський державний науково-дослідний та проектний інститут « У крндіпроектреставрація» (директор – О.А. Рутковська);

«П’ять кроків до реформування галузі реставрації нерухомої культурної спадщини» -Український державний науково-дослідний та проектний інститут «Укрндіпроектреставрація» (директор – О.А. Рутковська);

Проекту « Основные положения политики – стратегии сохранения недвижимого культурного наследия Киева », автор – Ю.А. Маслов, Фонд «Свята Софія»  та інших.

_______________________________

[1] Подібні роботи вже проводяться, наприклад в Київській області під керівництвом архітектора І. Бикова та віце-президента НСАУ, проф. О.Олійник.

[2] Такий пілотний проект також вже було розпочато в червні 2014 р. в рамках обмірної практики студентів-дизайнерів НАУ, які провели обміри та склали картки на п’ять щойно виявлених об’єктів. Робота проводилася п’ятьма групами  з різною кількістю студентів – від трьох до десяти, –  в залежності від складності об’єкту. Кожною групою керував викладач або експерт-реставратор. Попередньо проводились заняття з техніки безпеки та навичок польової роботи, надавався перелік необхідного обладнання та транспорт.

Олена Олійник, 
Віце-президент Національного союзу архітекторів України

http://blog.liga.net/user/ooliynyk/article/15000.aspx

tweet_trim_url_2:
http://khotkevych.info/fond/?p=1277

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *