ТАЄМНІ ГРАНІ БАНДУРИ

 На сьогодні бандура для нас є звичним і сталим музичним інструментом. Але насправді сучасна бандура має два різновиди – народний і «радянський». Як  так сталося і що роблять сучасні бандуристи, аби подолати пережитки  минулого?

Хведір

Історія бандури, кобзи, дуже давня, і губиться в глибині сторіч. В різний час так називали доволі різні музичні інструменти, іноді значення мінялися місцями або модною ставала певна назва. Десь із початку 19 ст, коли стабілізувались більшість класичних інструментів, фактично стала сталою  і назва бандури.

Цю Бандуру, яка стабілізувалася на початку 19 століття зараз називають традиційна, народня, старосвітська бандура. Її ознаки – 4-8 струн на ручці (грифі), 14-18 бічних струн(приструнків).

Поряд розвивався ще один старовинний інструмент який тепер зазвичай називають кобза, або Вересаївська кобза – має 5-6 струн на ручці, і 6-7 приструнків.

*На фото Хведір Гриценко, кін. ХІХ століття, в руках традиційна бандура

Нове прочитання бандури?

Так би було й далі, але на поч. ХХст. настала мода експерименів з усім набутком минувшини. З’являлись фантастичні форми різних інструментів, “нові прочитання” і тому подібне, а з приходом радянської влади і окупації України, поширились репресії і знищення всього автентичного, традиційного, що могло нагадати про іншу систему цінностей.

Отже гірка доля напала і на традиційні кобзу й бандуру. Натомість, сприяння було новотворам і фантастичним експериментам. Врешті решт, традиційні інструменти фактично зникли, а експерименти почали житиінструмент УРСР своїм власним життям, і хоч які різні і чудернацькі не були, всі трималися назви “бандура”. Так, близько 1950-х рр стабілізувався інструмент що отримав стару назву бандура(концертна, хроматична, зрідка зневажливо беседла). Конструкція, стрій побудовані на основі фортепіана. Інструмент мав відіграти ролю своєрідної декорації культури УРСР. Стрій фортепіана мав допомогти грати не тільки українські “мелодії”а також, головне музику народів світу і класичну европейську музику(в обробках). В той час налагоджене виробництво на Чернігівській, Лвівській фабриці музичних інструментів.

У музичних школах і консерваторіях з’явились класи і спеціальності саме для цієї “концертної бандури”.

* На фото інструмент часів УРСР

Таким чином ця концертна бандура дожила до нашого часу, як пам’ятник радянщини.   Чернігівська фабрика кільканацять років тому припинила виробництво цих інструментів. Роблять їх зараз тільки у Львові. Охочі грати на них зазвичай користуються старими радянськими інструментами.

Традиційна бандура повертається

Традиційну, народню бандуру почали робити поодинокі майстри починаючи із кінця 1960 рр.

Вміння грати на ній зберіг фактично тільки один чоловік – художник з Харкова Георгій Ткаченко. Він навчився грати ще 1916-1917рр, придивляючись до гри харківських кобзарів Петра Древченка, Степана Пасюги, Павла Гащенка, Івана Кучугури-Кучеренка та инших. Г.К. Ткаченкові вдалось оминути жорна репресій (у ті страшні часи він виїхав на навчання за межі України, до москви), і таким чином зберегти традицію.

вереса

По виході на песію, після війни, Георгій Кирилович повернувся до України, і оселився у Києві. Аби не забрати з собою в могилу вміння і інструмент, почав потроху популяризувати  серед інтелігенції унікальну на той час народню бандуру і традиційний репертуар.  Завдяки цьому багато молодих людей почало вчитись грати на майже забутомуінструменті. Але нових інструментів  не було і їх почали робити самі учні. Так з’явилися тепер відомі імена Миколи Будника, Миколи Товкайл а, Сергія Радька, та ін.

Наприкінці 1980-на поч.90х всі хто намагався відродити старовинну бандуру об’єдналися у творче об’єднання Кобзарський Цех. Накшталт старовинних об’єднань незрячих кобзарів.  На сьогодні існують Харківський, Київський кобзарський і Львівський лірницький цехи.

* (На фото збоку бандурист Андрій Селецький, в руках Вересаївська кобза)

Харківський цех має в собі і майстрів вчителів, і вільних виконавців а також учнів.  Харківські бандуристи намагаюься пвдтримувати старі традиції давніх кобзарів – гра надворі, традиційний репертуар.

Грають традиційним харківським способом, майструють інструменти. Відтворюють стиль гри харківських кобзарів Макара Христенка, Петра Древченка, та інші. На традиційних Харківських кобзарських місцях – вул.Пушкінській, університецькому садку, тощо

фото кобзаря*(на фото  бандурист, дослідник історії бандури  Назар Божинський)

Отож, сучасна бандура має два різновиди – так звана концертна (тобто радянська бандура), яку і досі використовують у консерваторіях та народня бандура, яка  є автентичним народним інструментом та за часів радянщини цілеспрямовано знищувалось. Сучасні кобзарі всіляко намагаються відродити старовинний інструмент, надати йому більшого поширення.

бандури* На фото освячені у Київському Михайлівському Золотоверхому соборі кобзарські існтрументи. 8 червня 2014 року

Автор: Назар Божинський

Перше фото  з Інтернету, всі інші надані автором публікації.

http://artareaua.com/tayemni-grani-banduri/

tweet_trim_url_2:
http://khotkevych.info/fond/?p=1238

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *