Мистецтво бандуристів у емігрантських центрах

В.Мішалов (Торонто, Канада)

Значення закордонних емігрантських центрів у між воєнних роках та вплив на розвитку бандурного мистецтва в Україні недостатньо досліджені й недоцінені.

Після вихір революції в Україні велика кількість українських культурних та політичних діячів виїхала за мезами України. Були створені активні наукові та культурні центри в Парижі, Відні, Празі, Подєбради, та Варшаві.

У Відні був створений в 1921 р. Український Вільний Університет проф. С. Дністрянським та М. Грушевським. Через сприятливіші фінансові умови восені 1921 р. УВУ перенісся в Прагу де проіснувала аж до 1939 р. Щороку тут вчилися понад 300 студентів. У Празі також існувало чимало інших культурних центрів між ними і Вищий педагогічний інститут ім М. Драгоманова та Українська гімназія.

У Чехословаччині недалеко від Праги, у Подєбрадах була створениа в 1922 р. Українська Господарська Академія, Ректором який був проф. Шовгенів. У професорському складі було понад 90 осіб а кількість студентів доходило до 600 на рік.

Існували інші центри. У Берліні був створений Український Науковий Інститут заходами гетьмана П. Скоропадського під директорством історика Д. Дорошенка. Побіч Праги та Берліну, третім важним науковим осередком української науки стала Варшавою, де в 1930 р. був створений Український Науковий Інститут.

У цих вище згаданих центрах виховували інтелектуальних працівників які розбудовували українську науку, плекали українську літературу та мистецтво. На початок більшости студенти були з Центральної України але згодом, після 1924 р. почали також приїзджати також студенти з Галичини. Значна частина студентів після закінчення студії поверталися в Україну, переважно назад в Галичину. Разом із ними теж виїхали чимало колишні мешканці Кубані та Надніпрянщини.

Рядом із навчальними предметами працювали видатні митці. Були створені літературні групи, хори та оркестри. Василь Авраменко відкрив хореографічну школу українських танців. Згодом була теж відкрита школа гри на бандурі та на базі неї була створена друга в історії капелу бандуристів.

На еміграції між культурними діячами виїхав основоположник Київською Капели Бандуристів, слобожанський бандурист-віртуоз – Василь Ємець. Про нього музикознавець М. Грінченко згадував у свої праці “Історія української музики” як про віртуоза гри на бандурі [44,С.51]. Він на початок поселився у 1920 р. у Берліні де написав та видав свою працю “Кобзу та Кобзарі”. Праця ця була написана в 1922 р. та надрукована в Берліні в 1923 р. і мало глибокий резонанс поміж етнографів в Україні. Про цю працю писали відомі діячі української етнографії Ф. Колесса та К. Квітка [75а,С.336]. Появилися також численні статті про бандуру та кобзарство написані В. Ємцем в українських та чужинецьких часописах які популяризували бандуру та її значення для української культури.

Згодом в 1923 р. В. Ємець переїхав у Чехословаччину на запрошення Українського Громадського Комітету де відкрилися кілька відділів школи гри на бандурі в Празі та в Подєбрах. Тут він почав навчати гру на бандурі українських та чеських студентів які вчилися у вище згаданих навчальних закладах. Вивчали гру на бандурі понад 60 бандуристи. (На фотографії з 1923 р. зображені 39 бандуристів).

З допомогою свого заступника та колишнього учасника першої київської капели бандуристів М. Теліги, було зорганізована майстерня при Української Господарської Академії у Подєбрадах де були виготовлені понад 100 бандур. Там колишний друг В. Ємця з Москви – Г. Довженко та студент УГА І. Романенко, О. Дутка та П. Непокипний в Братиславі почали виробляти інструменти по зразку моделі А. Паплинського на якій грав В. Ємець. Ці інструменти дуже характерні. Вони мали мали діатонічний звукоряд з 12-ма басами (4 –контрабаси та 8 басів по грифі з деревянними кільками та двома головками на грифі) та 20-22 приструнками (на металевих кільків).

У 1924 р. ця школа дала свої перші плоди. З найкращих 18 учнів була створена друга капела бандуристів яка почала виступати з концертами по чеських культурних центрах. Зацікавлення у діяльність капели була надзвичайна не лише в Чехословаччині але і в Україні. Музичне товариство ім. М. Леонтовича яка почали друкувати в 1924 р. журнал “Музика” друкували рецензії про діялність Праязької Капели Бандуристів. В. Ємець дістав листа від київського бандуриста Г. Копана [70,С.60] зі запрошеннями повернутися назад у Київ щоби відновити та очолити Київську Капелу яку він створив в 1918 р.

Деякі професори та науковці, між ними такі відомі постаті як М. Грушевський, повірили в позитивні зміни які проходили в Україні з приходом політики НЕП-у та введення політики коренізації, і повернулися назад в Україну. В. Ємець на це не наважився.

Появилися полеміка на сторінках республіканських музичних журналів з коментаріями де наголошувалося на малоросійщину цієї капели та прояви “шароварщини” в репертуарі та в сценічних костюмах. Не оминулося те що Прага була політично активний центр де розвивалася українська націоналістична думка і що деякі радянські музикознавці використовували це щоби пов’язати бандуру з повернення “Петлюрівщину” в Україну.

Зацікавлення в діяльність та роботу школи гри на бандурі та капели не оминало увагу композитора та ректора ХМДІ – М. Дрімцова який особисто добре знав В. Ємця, адже він в один час у нього вивчав гри на бандурі. [Ємець, 1961, С.112]. Дрімцов сам правно грав на бандурі й у свій час майстрував бандури. Він був раніше фінансово підтримував клас гри на бандурі в Лисенківській музичній Школі в Києві в 1908-10 рр. коли там викладав кобзар І. Кучеренко.

Вісті про існування школи гри на бандурі в Празі та успіхи другої Капели бандуристів під орудою В. Ємця спонукали його до дії. В 1926 р. були створені умови для проведення перших професійних курсів гри на бандурі в Харкові в ХМДІ. На цих курсах у ХМДІ був запрошений викладати Гнат Хоткевич.

Поява замітки про успіхи Празької капели на сторінках журналу “Музика” теж вплинути на створення в Полтаві капелу бандуристів.

Крім Празької Капели Бандуристів була створена студентська капела бандуристів В. Ємцем в українській гімназії в Празі. Після В. Ємця деякий час керував цією групою М. Омельченко (який вивчав раніше музику у Відні) а потім К. Могила. До цієї капели належали такі бандуристи: Петро Кощук, Всеволод Змієнко, Євген Кощук, Микола Бугаїв, Микола Гудзій, Микола Левицький, Арсен Марущак, Панько Конюшевський, Юхим Клевчуцький (Майбутьній вчитель З. Штокалка), Сергій Татаруля, Сергій Кощук, Юрко Каплинський, К. Стецюренко, Г. Хоменко, Андрій Кість та Ростислав Каплинський. [(131а) с.52].

У лютому 1926 р. була надрукований збірник нот для бандури під назвою “Наша Пісня – з бірник українських народніх дум і пісень з проводом бандури – Збірник перший – Видавництво Товариство Кобзар”1. Це була перша в історії надрукована нотна збірка для бандури й вийшла лише заради того що така велика кількість людей раптом почала грати на бандурі в Чехословачині. У збірнику на 24 сторінок були надруковані 12 творів2. У передмові було надруковано що упорядник (мабуть М. Теліга) сподівав що вийде і другий том3. Зміст видання включало твори:

 

Ой, на горі там женці жнуть

Гей, видно село

Виклик (Ніч така місячна) – Інструментальна обробка

Про Максима Залізняка (Ой літа орел)

Тарасова ніч (Встає хмара)

Про смерть козака (Ой на горі вогонь горить)

Запорожський марш (Гей нум хлопці до зброї) – Інструментальна обробка

Ой, на горі вогонь горить

Вийди, Грицю, на улицю

І шумить, і гуде … (обр К. Могила)

Кужель – Інструментальна обробка

Козак – Інструментальна обробка

Всі вище подані твори були розписані в тональності соль мажор. Деякі твори використовують стрій в мі мінорі де ре середньої октави був підвищений на dis, та в одному творі fis другої октави був спущений на Фа бекар. Баси переважно грали в октавах від Сі контра октави до соль середньої октави. Найвища нота в приструнках була нота соль третьої октави.

З 12-ма басами стрій бандури в басах був від сі контра октави до фа середньої октави а приструнки строїлися на повні три октави від соль малої октави до соль третьої октави4. В обробках В. Ємця видно що найнижчий бас був настроєний до Соль контра-октави. Таким способом найвищий бас був настроєний до ноти Ре малої октави

У цей час В. Ємець також мав нагоду об’їзджати Західну Україну з концертами, а також деякі інших культурних центрів5.

Після 1926 р. джерела фондів від яких Чехословацький уряд щедро давав на підтримку розвитку української освіти та культури почала зникати. Політичні та культурні діячі почали шукати відповідні умови для дальшої діяльности. Деякі діячі повернулися в Україну, інші як В. Авраменко поїхали в Канаду та пізніше в США.

У 1927 р В. Ємець переїхав у Бельгію та Францію де далі виступав з сольовими концертами та вчив гру на бандурі. В 1929 р. він переїхав у Північну Америку. М. Теліга залишився в Празі й далі викладав гру на бандурі там аж до 1929 р.

У 1929 р. був відкритий Науковий Інститут у Варшаві куди М. Теліга переїхав зі своєю дружиною. Там він далі продовжував свою концертну діяльність аж до 1939 р. У Варшаві він записав на 3 платівках 7 творів які були видані польською фірмою “Syrena electro”.

 

Запорожський марш

Гей, видно село

(Ой, літа орел)

Ой, не ходи Грицю

Виклик (Ніч така місячна) Інструментальна

Тарасова ніч (Встає хмара)

Ой, на горі вогонь горить

Усі вище згадані твори крім варіації на тему “Ой, не ходи Грицю” були надруковані в збірнику в 1926 р.

У 1939 р. М. Теліга переїхав у Краків, а в 1941 разом з дружиною переїхав в Київ де він був заарештований а 23-го лютого 1942 р. Німці розстріляли його разом з його дружиною Оленою в Бабиному Ярі.

В Північній Америці Василь Ємець концертував та видав платівку в 1932 р. та згодом поселився в м. Лос Анджелосі, США.

Вплив роботу В. Ємця та М. Теліги на розвиток та поширення бандури на Західньо-Українських земель значний.

Встає зрозуміло чому Галицькі бандуристи в періоді між війнами грали на бандурі де приструнки мали діатонічний звукоряд без струн півтонів, та баси також мали діатонічний звукоряд на 2 октави. Вони в цей час не мали прямий контакт з бандуристами з Надніпрянської України.

Також стає зрозуміло чому вони тримали свої бандури навскоси так як харківські бандуристи, та вживали постановку лівої руки на яка відрізнялася від постановку яку вживали Київські бандуристів того часу. Це можна пояснити тим що спосіб гри на бандурі вони перейняли від слобожанця В. Ємця.

Через цю школу пройшли чимало бандуристів – понад 60. Деякі виїхали на Захід а інші повернулися в Галичину.

Неповний список бандуристів які вчилися у цій кобзарській школі та грали в Празькій Капелі бандуристів включає:

 

Білецький, А. – син викладача та директором гімназії,(Леонід – доктор наук, професор української мови та літератури, професор УВУ)

Буртакова, Ніна.-

Бугаїв (Бугай), Микола (Петро) Михайло – Був у школі пластунів у Каліші (Польща). Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р. Разом вчився з Ю. Клевчуцьким. Попав у Німецький кацер під час війни але вижив.

Гаврилюк, Ілько –

Гасюк, (дів. Шостак) Марія – кубанська козачка. Після студії в Празі переїхала в Львів. Працювала як педагог. Керувала там ансамблем бандуристів.

Гудзій, Микола – Був у школі пластунів у Каліші. Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р.

Дутка, Олександер (Іван Олександрович) (нар 1899- ) – та дочка, – Повернувся в Чернівці. Робив бандури з клепків. Працював у театрі в Чернівцях.

Довженко, Григорій – майстер бандур в Подєбрадах. В. Ємець його знав ще з Москви коли там разом вчилися

Жирков, М. – Соліст капели

Заворицький, Панас (Р. Заворський ?) – Соліст капели, згинув у бою на Закарпатті.

Змієнко, Всеволод – Був у школі пластунів у Каліші. Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р.

Казанівський, П. (?) – майстрував бандури. Переїхав в Канаду. Керував капелу бандуристів у Ґрімзбі, в Онтаріо. Виробляв бандури харківського типу.

Каплинський, Ростислав – Був у школі пластунів у Каліші. Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р.

Кисть, Андрій – Переїхав в Канаду та США. Там виступав на бандурі у виставах В. Авраменка, та в Американських фільмах. Пізніше став священником і служив в Мінеаполісі.

Клевчуцький, Юхим (Юрко) – Був у школі пластунів у Каліші. Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р. Повернувся на Тернопільщину де вчителював. Перший вчитель З. Штокалка. Загинув в боях за Закарпатську Україну під Ужгородом.

Конюшинський, Панько – Був у школі пластунів у Каліші. Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р.

Кощик, Степан – Був у школі пластунів у Каліші. Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р.

Кощик, Петро – Був у школі пластунів у Каліші. Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р.

Кощик, Євген – Був у школі пластунів у Каліші. Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р.

Куліш, (М) –

Левицький, Микола – Пізніше переїхав та жив у Франції.

Лисевич – Родом з Надніпрянщини. В 30-их роках жив у Львові. Викладав у Лчвові гру на бандурі.

Локшинський, Іван –

Ляшенко, –

Могила, К. – Студент медицини, керівник студентського ансамблю, автор обробок для бандури.

Непокипний, Петро – майстер бандур. Переїхав у Братіславу.

Обломський, Василь –

Омельченко, М. (Петро) – викладав гру на бандурі в гімназії. Народився в 1894 р. в Хоролі на Полтавщині. Працював як Графік. Навчався 21-23 у Варшаві, а з 1924-28 у Празі в Академії Мистецтва. З 1928 р. жив у Парижі

? Омельський, Олександер – Вчився у Відні – піаніст. Композитор, Педагог. Студіював у Віденській консерваторії.

Романенко, (Романченко) О. – Працював як вчитель у Українській гімназії в Празі, відомий як майстер бандур для Празької Капели бандуристів та гімназійної капели.

Сивокінь, А. –

Стецюренко, Кость – Був у школі пластунів у Каліші. Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р.

Стопкевич, Дмитро –

Татаруля, Сергій – Народився у Парижі. Батьки відправили до Праги на навчання в Українській гімназії. Повернувся в Париж.

Фарміґа , Василь – Родом з Кубані.

Хворостенко, І. –

Хоменко, Гриць – Був у школі пластунів у Каліші. Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р. В липні 1926 р. Переїхав у Париж. Співав басом. Був завзътий футболіст.

Шморгун, Володимир – Був у школі пластунів у Каліші. Переїхав старання Українського Громадського Комітету в Прагу в 1923 р.

Шостак, Марія – родом з Кубані повернулася в Україну. Вчителювала в Львові. Створила там ансамбль бандуриситів.

Шуль, Володимир –

 

 

 

Використані матеріали

 

(1а) Аврменко, В. Танки, Музика і Стрій . (1947) – Голівуд США

(21) Бортник, Є.О. Струнний інструментарій Слобідської України в минулому і сучасному // Музична Харківщина – Х. 1992 – С. 191-206

(38) Горлиця. Л. – Василь Ємець – кобзар віртуоз, композитор // Вісті, ч. 34, 1970.

(44) Грінченко, М. – Історія української музики – К. “Спілка”, 1922, друге вид. Н. Й., 1961

(68) Ємець, В. Відродження бандури // Сніп, Х. 1912

(69) Ємець, В. Кобза і кобзарі — Берлін, 1923,

(70) Ємець, В. У золоте 50 річчя на службі Україні — Голівуд, США, 1961

(73) Жеплинський, Б. Коротка історія кобзарства в Україні – Львів, В-во “Край”, 2000

(75а) Іваницький, А. Листування Клементія Квітки і Філарета Колесси // у Записки НТШ Том ССХХІІІ, Львів, 1992 (с.308-416)

(111) Кошиць, О. Спогади. Biннiпеґ, 1958, передрук К., 1995 (387с.)

т. І 1947, Т. ІІ. 1949, Т. ІІІ, 1952

(118а) Ластович-Чулівський, С. Бандура – Рукопис, Мюнхен 1965

(125) Лисько, З. До історії кобзарського мистецтва // Сучасність, 1977 ч. 10

(129) Майстренко, Л. Зіновій Штокалко – бандурист віртуоз // Бандура, 3-4, 2-7 1981

(130) Максимюк, С. Дискографія звукозаписів українських дум // Вісті, червень, 1970 ч. 31

(131) Максимюк, С. Звукозаписи українських дум // Вісті, грудень, 1970 ч. 33-35

(131а) Маруняк, В (упор) Українська Гімназія в Чехії (1925-45) – Мюнхен, 1975

(168) ж. Музика #2, 1925 р.

(213) Самчук, У. – Живі струни – Детройт, США, 1976

(221) Смоляга, Н. В. – Сергій Прокопович Дрімцов // Музична Харківщина – Х. 1992 ст. 112-123.

(237) Теліга, М. – Наша пісня – Збірник українських народних дум і пісень з проводом бандури – Збірник перший – вид. “Кобзар” Прага

(295) Штокалко, З. – Критичні завваги до стану сучасного кобзарства // Українські вісті

tweet_trim_url_2:
http://khotkevych.info/fond/?p=205

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *