У нас в Торонті…Йой, я в Україні!

Учасник Канадійської капели бандуристів, лауреат Українського музичного конкурсу з міста Торонто Борис Остапенко вперше приїхав в Україну, аби взяти участь у V Міжнародному конкурсі виконавців на українських народних інструментах імені Гната Хоткевича.

Він – один з наймолодших учасників конкурсу, якому лише шістнадцять років. За певних обставин, талановитому й харизматичному Борисові, не вдалося підкорити суддів своїм талантом, навіть не дивлячись на те, що один із членів журі Віктор Мішалов є його учителем. Але рідкісну можливість грати з оркестром юний бандурист отримав.

Чи дійсно судді “засуджували” деяких учасників чи просто були вимогливими до молодих талантів – це питання риторичне…

– Борисе, вітаю тебе з першим приїздом в Україну. Ти добре володієш української мовою. Як довго ти її вивчав? 

– Вивчав дуже довго, російську розумію, але не розмовляю. У мене була вчителька піаністка, яка розмовляла російською. А українській мові мене вчили від 5 рочків.

 – У другому турі ти грав Баха, який писав переважно органні твори. Як можна виконати класичну музику на народних інструментах?

 – Баха я грав у першому турі, а в другому виконував твори Мендельсона – це класика. Мендельсон і Бах не грали на фортепіано, вони грали на клавесині. Це не був фортепіанний звук. І я думаю, що на бандурі класика чи бароко звучить краще, тому що це ближче до тих часів, коли писали музику Бах і Мендельсон.

 Я волію грати як народну музику, так і класичну, але більше віддаю перевагу народним пісням. Тому що бандура – це душа українського народу. В Канаді проживають українці, які чули народну музику, й доволі прихильно сприймають її.

 – Я помітила, що у всіх учасників майже однаковий репертуар. Чим ти керувався коли обирав свій?

 – Багато з мого репертуару – від пана Віктора, тому що в нього є чимале зібрання нот. Коли мені самому щось подобається, я обираю цей твір, а потім записую нотами . Я напам’ять знаю «Веснянку» Гриньківа, й неодноразово її прослуховуючи, записую до нотного зошита. Коли пан Віктор написав українську «рапсодію», я мусив слухати її доти, поки не вивчив.

 Разом із Віктором Мішаловим– Як ти оцінюєш рівень учасників?

 – Порівняно з Канадою в Україні рівень досить високий. Мені дуже сподобалось як грала одна дівчина з Харкова.

 – Як ти потрапив у клас бандури до пана Віктора?

 – Це було дуже давно. В той час в Канаді тільки один Віктор грав на бандурі, і мій тато взяв мене за руку і сказав: «Ходімо, Борисе, я тобі покажу як треба грати». Так я прийшов до однієї з українських організацій, вже не пам’ятаю до якої саме, і почав вчитися у Віктора.

 У Віктора – це приватні лекції. Це не зовсім курси, радше – проста передача досвіду. Я приходжу до нього додому, і ми раз на тиждень займаємося музикою. Крім мене у Віктора займаються ще 5-6 учнів. Він викладає не тільки бандуру. Віктор Мішалов працює “універсальним” учителем початкових класів в школі і викладає всі предмети.

 – Що ти можеш сказати про методологію викладання Віктора Мішалова?

 – Коли ми займаємося з паном Віктором, то він дає мені можливість вигравати цілу пісню. Не зважаючи, що може бути багато помилок, він дає можливість дограти мелодію до кінця і тільки після того вказує на мої похибки. Дуже добре, що Він не зупиняє мене в процесі гри.

 – Скільки часу ти приділяєш музиці?

 – Коли дві години, а коли й шість. Один раз на тиждень займаюсь у Мішалова, а так – вдома…

 – Встигаєш робити уроки?

 – Та їх взагалі не роблю (сміється). Вони мені не потрібні. Але оцінки в мене досить добрі – 85 балів.

 – Як ставляться твої друзі із Торонто до твого життєвого

 – У мене друзі – дуже різні за своїми уподобаннями: хтось грає на музичних інструментах, хтось займається спортом. Більшість із них підтримує мене й радять не здаватися і йти вперед. Якщо є така можливість – грай далі!

 – Чи є в Торонто подібні конкурси чи фестивалі народної музики?

 – Раз на рік «Ківаніс мюзикл…». Учасників дуже мало, приблизно 10-15 бандуристів. Вони грають на бандурі, на інших народних інструментах, наприклад, на сопілці. На цимбалах не грають, дуже важко знайти цимбаліста. В Канаді – хіба що дві людини на мільйон. Я брав участь у цьому конкурсі й дістав першу премію – в лютому 2010 року.

 – Борисе, в Торонто цікавляться українськими народними інструментами?

 – Так, цікавляться. У нас в Торонто є Канадійська Капела бандуристів – чотирнадцять бандуристів і сорок п’ять співаків. Виконують свої твори на цимбалах, на бандурі. Інша річ – це гра на домрі: ще й досі не зустрів музиканта, який би грав на домрі чи на сопілці. А взагалі, народні інструменти важко знайти і придбати, тому що там їх ніхто не продукує. Вправний майстер робить одну-дві бандури на рік. Щоб дістати добрий інструмент треба дуже довго чекати, і через це багато дітей не хочуть грати на бандурі.

 – Наскільки складно купити в Канаді бандуру?

 – Канадійцю купити легше, ніж українцю. Відомий канадський майстер Вецал виробляє дуже якісні інструменти. Наприклад, робить харківську бандуру… з пластмаси. Моя бандура була сконструйована приблизно 1982 року. Її мені зробив саме майстер Войт.

 – Чи є в Канаді автентичні народні інструменти?

 – Ні, немає автентичних канадських інструментів. Тому що Канада увібрала в себе багато різноманітних культур. Це не тільки українці, це й китайці, французи, поляки, росіяни… Немає людини, яка була б стовідсотковим канадійцем, такого не буває. В результаті того, що Канада була свого часу заселена емігрантами з різних держав, у ній домінує політика багатокультурності, яка відображає сучасну канадську реальність.

 – В яких країнах ти вже встиг побувати? І як там сприймають українську музику?

 – В Канаді, Україні, Німеччині, Америці. Наприклад, в Німеччині –там нашу музику сприймають досить прихильно.

 – А чи є перспективи для проведення конкурсів на народних інструментах?

 – Звісно, перспективи є, тому що без конкурсів або концертів ніхто б не підтримував бандуру й ніхто б узагалі не знав, що таке бандура, цимбали або домра.

 – Коли ти збираєшся наступного разу приїхати в Україну?

 – Сподіваюся, що приїду на матчі чемпіонату Європи з футболу.

 Знаю, що один чвертьфінал відбудеться в Харкові.

 

 Бесіду вела: Вікторія Леженко,

Український простір