V ювілейний конкурс

 

В Харкові відбувся V Міжнародний конкурс виконавців на українських народних інструментах ім. Гната Хоткевича. На прес-конференції, що відбулася з цієї нагоди в концертній залі Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського, де, власне, і проходили усі заходи, пов’язані з конкурсом, мені вдалося поспілкуватися з членами журі та організаторами конкурсу. А саме з Борисом Олександровичем Міхєєвим, Валентиною Федорівною Аркановою та Костянтином Петровичем Черемським.

 Міхєєв Борис Олександрович – професор кафедри народних інструментів Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського, заслужений діяч мистецтв, голова журі.

 – Пане Борисе, розкажіть будь ласка, про сам конкурс. Що він собою являє?

 – Цей конкурс – дуже цікава подія в музичному житті України і не тільки. Адже географія як учасників, так і членів журі досить широка. Зазвичай, до складу журі у нас входили представники України, Канади, Росії; Франція була представлена в особі доньки Гната Хоткевича, Галини Хоткевич. Та, як ви знаєте, на превеликий жаль, Галина Гнатівна на початку цього року померла. Учасниками конкурсу крім українців були і росіяни, і угорці, і словаки. Цього року, на жаль, виконавці з цих країн не представлені, але маємо учасників із Канади, США, Білорусі, тож подія дійсно непересічна. До того ж, конкурс єдиний у своєму роді як за спрямованістю (йдеться про виконання на народних музичних інструментах), так і за складністю – конкурс має три тури з досить складними умовами. Третій тур взагалі проходить з оркестром, що мало який із конкурсів може собі дозволити. Адже це пов’язано з певними труднощами. Але ми не відмовляємося від цього.

 Конкурс має сім номінацій: це і бандуристи-інструменталісти, і бандуристи-співаки, і ансамблі бандуристів. Також серед інструментальних номінації: цимбали, кобза-домра, сопілка, кобза-ліра.

 У підсумку виходить досить широкий спектр номінацій, в Україні ми не маємо аналогів. Є, звичайно, інші конкурси, дитячі та юнацькі, як от кіровоградський конкурс, або конкурс Яна Табачника (міжнародний конкурс баяністів та акордеоністів), або кубок Кривого Рога, але там усе ж таки більш вузько спрямовані конкурси.

 Крім географії склад учасників завжди вирізнявся потужністю. Із обмежень маємо тільки один віковий бар’єр – не нижче шістнадцяти років, тож серед учасників і учні проф. училищ, і консерваторій, і аспіранти, і педагоги, і артисти філармонії, і вільні митці.

 Зазвичай це близько сотні осіб, але цього року, через перенесення конкурсу на осінь, на жаль, їх буде менше.

 – Українська народна музика неподільно пов’язана з культурою українського народу. Чи має конкурс на меті більш глобальні цілі, чи все ж, тільки музичні питання?

 – За моїми особистими спостереженнями, автори симфонічних, камерних творів, маю на увазі творів для класичних інструментів, таких як скрипка, фортепіано, настільки їх ускладнюють, виводять на суто професіональний рівень, що вони перестають бути зрозумілими, доступними широкому загалу. У цьому плані народні інструменти дуже демократичні, і сприймаються легше і природніше. Адже вони дійсно неподільні із традиціями, із підсвідомістю народу. Вони ніби звертаються до нашого коріння. Тож можна сказати, що конкурс вирішує і більш глобальні питання: навертає людей до мистецтва і нагадує, хто ми є насправді.

 – Представлені на конкурсі інструменти це винятково українські народні інструменти?

 – Відразу хочу зауважити, що є два поняття: український народний інструмент, та народний інструмент України. Винятково українським інструментом можна, на мій погляд, назвати бандуру, сопілку, можливо ліру. Про цимбали, наприклад, так вже не скажеш. Адже зустрічаються вони і в Молдавії, і в Угорщині. А от якщо говорити про народний інструмент України, то це більш соціальне поняття, і тут можна згадати і балалайку, і баян, і мандоліну, яка є в принципі інструментом італійським. Тут доречним буде згадати ідею Хоткевича про те, що українськими слід вважати усі народні інструменти, поширені на території України. Зрештою, і сам Хоткевич розпочинав свою музичну кар’єру з балалайки, а вже потім перейшов на бандуру.

– Пане Борисе, а яким Ви бачите майбутнє народного інструменту України? Чи можна сподіватися, що воно буде світлим?

– Я вірю, що перспективи є. Але є також і проблеми. Перш за все це, звичайно, проблема грошей. Точніше, їх відсутності. На жаль жодна велика справа не може обійтись без матеріального забезпечення. Маємо велику проблему з інструментами. В Україні ніхто не робить професійні бандури, перестали виготовляти цимбали, раніше їх робили у Чернігові, те ж саме і з домрами, балалайками – колись їх виготовляли на одеській фабриці, у Харкові теж був цех. Тепер майже всі інструменти доводиться везти з-за кордону. Професійні цимбали купляємо в Угорщині, балалайки в Росії, а це дуже дорого. І самі інструменти, і перевезення, і різноманітні митні збори. Це все дуже заважає. А бажаючих навчатися грі на народних інструментах більш ніж достатньо. При чому якщо раніше більше бажаючих було вивчати баян, то останні роки він втратив свої позиції на користь струнних. Дуже виріс інтерес до струнних. А ми навіть струн не маємо, не те що інструментів! Уявляєте!

Друга значна проблема – це відсутність грошей у населення. Зараз музична освіта платна, дуже шкода, що велика кількість обдарованих дітей, які хотіли би вчитися, не мають змоги отримати музичну освіту через неспроможність батьків оплатити навчання.

Ну і проблема, теж суттєва, на мій погляд, – популяризації народної музики. Я часто буваю в Білорусі та Росії і не міг не помітити, що мінімум тридцять відсотків радіоетеру в них займає народна музика. А в нас в основному естрада, причому далеко не найкращого ґатунку.

 Ось три проблеми, які, на мій погляд, треба вирішувати перш за все. А майбутнє звісно є, і не дивлячись на ці болючі процеси, воно, звісно, буде.

 – Ви згадали про дітей, що бажають навчатися грі на народних інструментах, скажіть будь ласка, а конкурс ім. Г. Хоткевича сприяє якимось чином підтриманню такого інтересу?

 – Так, звичайно, у нас є супутник головного конкурсу, це конкурс бандуристів для дітей та юнацтва. Організатором і головним натхненником цього конкурсу є Любов Сергіївна Манзюк. Дуже популярний конкурс, багато дітей беруть у ньому участь. І взагалі, останніми роками класи бандур і цимбалів у школах дуже виросли. Тож інтерес є, і великий.

 – Зараз в Україні з’являються часто рок-групи, що використовують у своїй творчості народні інструменти. Що ви про це думаєте?

 – Я вважаю, що такий напрямок музики має право на існування. Це може бути цікаво, тим більше, що як Ви напевне помітили, більшість із таких колективів використовують у своїй творчості фольклор, тому що сам народний інструмент притягує ту музику, яка властива йому. І зрештою це ще один привід зацікавити людей народною музикою та інструментами, та й більшість із цих колективів вміють добре й майстерно аранжувати народну музику, так що їх твори мають гарне якісне звучання.

 – Пане Борисе, які б іще номінації вам би хотілося бачити в рамках конкурсу?

 – Як я вже згадував раніше, я дотримуюсь думки Хоткевича щодо прийняття як українських усіх народних інструментів, що розповсюджені на території України. В ідеалі було б представити на конкурсі усі музичні інструменти України, і я думаю, що в перспективі це можливо. А про те, що це українські інструменти, годі й сумніватися. Звичайно, традиційно їх сприймають як суто російські, але такої ж помилки припускалися свого часу і щодо домри. В ній довго не визнавали український інструмент, але, згадайте, з’явилась вона ще за часів Київської Русі, а вже потім поширилась і на Московію, і далі. Та потім Академія мистецтв внесла її до списку українських інструментів. Так що в цьому напрямку можна і треба працювати, і маю надію, що конкурс буде розвиватися і міцнішати.

– Ви згадали про проблеми, які доводиться конкурсу долати, але оскільки конкурс проводиться, чи є щось, що допомагає йому триматися на плаву?

 – Перш за все, звісно, хотілося б подякувати ректорату за підтримку. За те, що надали нам і приміщення для проведення самого конкурсу, і аудиторії для репетицій і занять учасників. По-друге, хоча і в не достатньому обсязі, але міністерство все ж надає допомогу. Чимось допомагає місто, область. Ось цього року це сто тисяч від міністерства, тридцять від області та десять від міста.

 Політики взагалі зараз слабко цікавляться культурою. І хоча ми запрошували і керівництво області, і керівництво міста, навряд чи хтось із них сьогодні буде. Єдиний політик, який відгукнувся, допоміг нам, це Ющенко Ярослав Петрович. Допоміг нам оплатити друк буклетів. Спасибі йому за це.

 Арканова Валентина Федорівна – професор Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського, народна артистка України, член журі.

 – Пані Валентино, скажіть, будь ласка, як Ви вважаєте, чи потрібні такі конкурси зараз?

 – Обов’язково! І не тільки зараз, а й завжди! Такі конкурси – то наша гордість і радість! Ви знаєте, адже цей конкурс, він же починався в Києві. І кияни, без сумніву, хотіли би його повернути собі, але Хоткевич, все-таки, харків’янин, тому, на мою думку, це правильно, що проходить конкурс його імені саме в Харкові.

 Передусім конкурс імені Хоткевича – це прекрасна школа для молоді, прекрасна можливість випробувати свої сили. Ось скільки існує конкурс, я незмінно входжу до складу журі, і можу сказати, що для нас, для журі, для слухачів це теж неабияка можливість. Можливість відкрити нові імена, що завжди приємно, можливість дізнатися про новини, зустрітися знову зі старими знайомими і з України, і з-за кордону. Тож попри всі труднощі, попри те, що його переносили, особливо приємно, що конкурс таки відбувся.

 – Чи є у Вас улюблені номінації?

– Моя місія як члена журі – слухати всіх конкурсантів, але мені як співачці, звісно, приємніше і цікавіше слухати вокалістів.

 Та, звичайно, вболіваю я за всіх. І не даремно, адже відкриття на конкурсі бувають просто вражаючі! І не тільки виконавців, але й можливостей інструментів, нового звучання. Особливо за себе можу сказати: дізналася стільки цікавого і про можливості українських народних інструментів, і про українську музику взагалі, що залишається тільки радіти своїй причетності до усього цього.

 – Пані Валентино, як постійний член журі Ви можете сказати, що конкурс змінився?

 – Я людина забобонна, тож про цьогорічний конкурс, доки він не завершився, поки сказати нічого не можу, тим більше, враховуючи труднощі, що їх довелося вирішувати організаторам, але минулі конкурси завжди показували зріст і в майстерності, і в кількості учасників. Іноді віри не ймеш, що можна ще більше розкрити можливості цих, здавалося б, давно відомих інструментів. Але і харків’яни (наприклад, дуже сильні у нас домристи), і гості все вище підіймають планку конкурсу, і з року в рік зростають професійно виконавці, ускладнюється програма. Тож чекаю багато, і хочеться привітати і учасників, і журі з цим прекрасним святом!

 Черемський Костянтин Петрович – директор V Міжнародного конкурсу виконавців на українських народних інструментах ім. Гната Хоткевича, заслужений працівник культури.

 – Пане Костянтине, розкажіть, будь ласка, які цілі ставить перед собою конкурс?

 – Конкурс ім. Гната Хоткевича – це єдиний в Україні конкурс виконання на музичних народних інструментах, що має статус міжнародного. Аналогів у світі знайти дуже важко, бо крім того, що конкурс має власний рейтинг, має свій формат і свій стиль, він власне влаштовує діалог між автентичним музикуванням і академічним. Такий діалог зараз є дуже важливим і для виконавців на народних інструментах, і для слухачів загалом. Заповнити цю нішу в музиці, знайти для неї свого споживача, саме для того і проводяться такі конкурси. Вони дозволяють створити методику позиціонування народних інструментів і виконавців на них, зрозуміти, як вони можуть і будуть себе подавати на європейському музичному ринку, допомагає, власне, знайти виходи на цей ринок. Тож цей конкурс перш за все спрямований на перспективу: він відкриває нові обрії для народного українського інструмента.

– Чи вважаєте Ви, що в українського народного інструмента є майбутнє?

– Так, я вважаю, що майбутнє є, і воно нічим не поступається майбутньому класичних інструментів. І хоча популярність класичних європейських інструментів більша, ніж українських народних, але такі конкурси як наш і направлені на їх популяризацію, на те, щоб показати більш широкому загалу їх можливості. І, до речі, не тільки громадському загалу, але й фахівцям, у тому числі й на світовому рівні, адже саме від фахівців зрештою багато чого залежить.

 – Пане Костянтине, конкурс перш за все націлений на тих, хто вже відбувся як музикант, або принаймні збирається стати професіоналом у цій царині, а як бути з тими, хто тільки цікавиться народним інструментом так би мовити для себе?

 – Дійсно, основою нашого конкурсу є студентство. Молоді хлопці й дівчата, що вже навчаються грі на народних інструментах, це й є та база, на яку ми спираємося. Тому, так чи інакше, ми повинні узгоджувати програму конкурсу із тими реаліями, що створюються на кафедрах народних інструментів у вищих та середніх навчальних закладах. Ми повинні як підтримувати те, що маємо, так і показувати, яким саме шляхом можемо йти далі.

 Але, з іншого боку, у нас є номінації, що роблять можливим залучення людей навіть, так би мовити, із вулиці. Це, наприклад, номінація традиційних кобзарських інструментів. Це номінація, яка не має вікових обмежень, та й професійність тут визначається тільки ступенем засвоєння традицій виконавства і майстерністю виконавця. Бачите, народні українські інструменти, це інструменти, що мають свою історію, свою глибоку традицію виконавства, і високий рівень майстерності виконавця неможливий без знання цієї історії й традицій. І саме завдяки цій номінації ми намагаємося залучити тих, хто не є музикантом за основним фахом, але досяг певного успіху у виконанні на народних інструментах, цікавиться їх історією, підтримує їх традиції.

 – Чи збільшується кількість учасників із року в рік? І учасники з яких країн заявлені цього року?

 – Можу сказати, що дійсно, дотепер кількість бажаючих узяти участь щороку зростала. Цього року нас підвели обставини. Конкурс, зазвичай, відбувається навесні, і більшість цьогорічних учасників були заявлені саме на весну. Та, як я вже сказав, через обставини, які від нас не залежать, конкурс перенесено на осінь, і звісно, можливо, якусь частину учасників ми втратили, але кістяк, основа залишилися, так що більшість учасників, що заявили себе на весну, приїхали. Тож, конкурс відбувається, і відбувається саме як міжнародний, і крім України заявлені представники трьох держав: це Білорусь, Канада та США.

 – Пане Костянтине, як Ви ставитесь до твердження, що наш народний інструмент більше підтримується і розвивається за кордоном, ніж в Україні?

 – Я не згоден, думаю, що ця позиція хибна. За кордоном, звичайно, український інструмент підтримується, але там його пов’язують із збереженням самоідентичності в умовах чужої культури та глобалізації. В Україні розвиток народних інструментів має одночасно як більш глибоке, так і суто естетичне значення. Останнім часом з’являється більше людей, які, можливо, і на аматорському рівні, але все ж намагаються долучитися до цієї теми, людей, які після наших конкурсів почали цікавитися українськими інструментами. І то не біда, що вони не беруть участь у конкурсі, вже добре те, що вони цікавляться, вивчають, слухають, тож інструмент має змогу набути статусу сімейного, а отже вони будуть жити й ми раді, що якраз наш конкурс подає імпульс до цього.

 – Пане Костянтине, напевне у Вас є якісь думки, мрії про розширення конкурсу?

 – Так, звичайно, хотілось би розширити конкурс за рахунок введення нових номінацій.

 Таких, наприклад, як номінації автентичного виконавства, троїсті музики, номінація вокальних автентичних виконавців, введення до конкурсу інших інструментів, що теж є традиційними для українського народу.

 

Вела розмову Олена ПРЕДКОВА