Фестиваль епічної традиції «Кобзарська Трійця»: продовження замість підсумків
Нещодавно в Києві, у Національному центрі народної творчості «Музей Івана Гончара», відбувся VIII Фестиваль епічної традиції «Кобзарська Трійця». Попри всю удавану «не креативність» і пересічність назви цей захід можна безсторонньо уважати однією з найважливіших поточних подій культурного життя нашої країни. Чому так? Спробуємо пояснити.
По-перше, цей фестиваль лишається єдиним в Україні мистецьким заходом, який різнопланово презентує відвідувачам багатство і глибину національної епічної традиції. Думи, битовщини, співані оповідання, перекази, казки, балади – всі ці реліктові форми колись багатющої вустинської (усної) народної спадщини знайшли своє гідне місце на фестивалі, а найголовніше – свою вдячну авдиторію.
На жаль, епічний культурний пласт, який одвіку був оберегом життєздатності народу, мотиватором його потуги ще донедавна перебував у занедбаному стані. Відаючи про внутрішню силу епосу антиукраїнські сили тривалий час потенціювали утвердження в суспільстві негативних і недоладних психологічних установок щодо великих традиційних епічних форм – передусім дум і битовщин. Нігілістичні сугестії оманливо підтримувалися й деякими сучасними, переважно космополітично зорієнтованими науковцями, які нав’язливо переконували український соціум в неактуальності, маргінальності й безперспективності відродження епічного виконавства.
Проте, нинішні послідовники епічного жанру, озброївшись методологією доказової реконструкції й спершись на власну та світову практику переконливо довели цілковиту хибність таких навіювань. Відроджуючи традиційне виконавство вустинських творів на давніх інструментах, кобзах, гудках, гуслах, бандурах, колісних лірах, нинішні подвижники зуміли майже неможливе, а саме – започаткували відновлення в суспільстві колись зацьковану здатність до щирого й безпосереднього сприйняття епічної співогри.
По-друге, фестиваль «Кобзарська Трійця» несподівано виявив себе відкритою мистецькою лабораторією з апробації різних методик і технологій реконструкції давніх співаних творів. Завдяки вдало продуманій організації на фестивалі створено ефект «цілковитого занурення» відвідувачів у тематику українського епосу. Наочно було продемонстровано різні способи практичного зацікавлення нинішнього слухача кобзарським виконавством, перспективу формування цільової і факультативних аудиторій епічної традиції. Програма фестивалю була дуже насиченою – майже постійно й одночасно проводилися кілька цікавих заходів на різні смаки. Зокрема, однією з центрових подій стала Міжнародна науково-практична конференція «Традиційна бандура: минуле, сучасне, майбутнє», яка цього року зібрала відомих дослідників не лише з України, але й з США, Канади, Болгарії.
У перервах конференції проходили презентації нових видань, присвячених кобзарству. Цього разу презентували книги «Так говорив Микола Будник» (редакція Назара Божинського) і «Звичайник» Лілі Мусіхіної. Поряд – проходили майстер-класи з виготовлення традиційних музичних інструментів та опанування шкіл гри на народній бандурі.
Паралельно, у музейних приміщеннях відкрилася виставка кобзарських інструментів, які були створені за автентичними взірцями сучасними майстрами. На території проведення фестивалю одразу в кількох місцях можна було почути традиційне «вулишнє» співоцьке виконавство. Відвідувачі могли насолодитися виконавством традиційного кобзарсько-лірницького репертуару, у тому числі дум, псальмів, кантів, балад, історичних пісень, танцювальних мелодій тощо.
На вечірніх концертах гості «Кобзарській Трійці» мали рідкісну можливість послухати відмінні варіанти рецитацій епічних та інших традиційних творів, порівняти їх між собою, оцінити різноманіття виконавських стилів і технік. І треба відзначити, що зусилля організаторів фестивалю не були марними – усі заходи були велелюдними і вдячними.
Нарешті, по-третє, фестиваль окреслив подальшу перспективу розвитку епічної творчості в сучасну пору. Виявивши цілковиту неспроможність модних теоретизувань про безповоротність втрати української епічної традиції, сучасні співці-виконавці на кобзарських інструментах змусили широкий загал переконатися у реальній можливості реанімування великих і малих епічних форм, відновлення їхньої ролі в сучасному житті.