День українськомовної преси — 2019. Звіт про проведені заходи

Урочиста академія в День українськомовної преси відбулася в Харкові 12 листопада 2019 р. Організаторами заходу виступили: Європейська медійна спілка, Фонд національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича, Харківська обласна організація Національної спілки письменників України, Лубенський медіаклуб, Спілка української молоді, Наукова бібліотека Харківського юридичного університету імені Ярослава Мудрого, в приміщенні котрої відбувалося відзначення.

Розпочалася академія з пошанування пам’яти ініціатора проголошення цього свята у 2009 році знакового журналіста Владислава Проненка, котрий передчасно пішов з життя в ці дні два роки тому, та інших достойних українських журналістів, котрих вже немає з нами.

Варто наголосити, що журналісти Харківщини та Полтавщини відзначають цей день вже 10 років поспіль.

На заході промовляли: голова Європейської медійної спілки Роман Черемський, проректор Харківського юридичного університету імені Ярослава Мудрого В’ячеслав Комаров, завідувачка катедри медіакомунікацій Харківського національного університету імені Каразіна Лідія Стародубцева, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри теорії культури і філософії науки Харківського національного університету імені Каразіна Дмитро Петренко, фоторепортер Юрій Ворошилов, журналіст, голова громадського об’єднання “Шемети” Микола Шемет, журналіст, театральний критик, куратор школи медіаграмотності та журналістики при Харківському пресклубі Юрій Хомайко, літературний критик, громадський діяч Валерій Дяченко, доцент кафедри культурології Харківського національного університету імені Каразіна Василь Пивоваров, студентка Харківського національного унівеситету імені Каразіна за спеціальністю “журналістика” Альона Колодько, радіоведуча, журналіст Віталіна Зінківська, публіцист, журналіст Леонід Логвиненко.

Під час урочистої академії з привітальним словом виступив голова Харківської обласної ради Сергій Чернов, котрий вручив грамоти та подяку достойним харківським журналістам Юрію Ворошилову, Валерію Дяченку та Миколі Шемету.

Також від Європейської медійної спілки було вручено прескарти європейського зразка працівникам ЗМІ, які були успішно атестовані цією журналістською творчою спілкою.

Після академії учасникам була проведена екскурсія Науковою бібліотекою НЮУ імені Ярослава Мудрого від відділів, де зберігаються унікальні стародруки, до відділів з найсучаснішими виданнями. Також журналісти змогли оглянути художню галерею бібліотеки.

Відеосюжет телеканалу Р1:

 
Відеосюжет телеканалу SIMON:

 
Повний відеозапис урочистої академії:

Днем раніше, 11 листопада 2019 р., відбувся круглий стіл за участі харківських журналістів, громадських діячів, власників ЗМІ, студентів та викладачів медійного фаху на тему: “Українська преса Харківщини. Що заважає розвитку?”.

У дискусії взяли участь медіаексперт Інституту демократії імені Пилипа Орлика Юрій Хомайко, головний редактор “Селянської газети” Олександр Голуб, завідувачка кафедри журналісти ХНУ імені Каразіна Любов Хавкіна, власний кореспондент газети “Сільські вісті” Леонід Логвиненко, президент Гуманітарно-літературної асоціації Григорія Сковороди Валерій Дяченко, голова Європейської медійної спілки Роман Черемський, голова Харківського прес-клубу Олександр Швець, інші представники медіаспільноти, викладачі та студенти журналістських відділень харківських вишів.

Учасники дискусії відзначили роль харківської інтелігенції у розвитку та становленні української преси. Місію “Хлібороба”, який був закритий вже після виходу п`ятого числа підхопила газета “Слобожанщина”, що видавалася в Харкові ідеологом Української державності Миколою Міхновським. Втім, основна частина дискусії точилася навколо сьогодення та майбутнього української преси. Найбільші серед нинішніх проблем – фінансове становище редакцій, які крім економічної несуть ще й соціальну функцію інформування населення та поширення української культури. Представники медіаспільноти переконані, що українськомовна преса може й повинна користуватися підтримкою держави, особливо, в умовах, коли проти України та всього демократичного світу точиться потужна інформаційна війна, як частина гібридної війни. Учасники дискусії також відзначили, що ця підтримка допоможе також зменшити залежність ЗМІ від грошей та впливів олігархів. Однак, для подолання цих та інших проблем і викликів сучасного світу потрібне зміцнення солідарності журналістів.

Повний відеозапис круглого столу:

 
В суботу, 9 листопада 2019 р. в Харківські обласній організації Національної спілки письменників України відбулися Слобожансько-галицькі читання за участі журналістів, літераторів, громадських діячів Харківщини та Львівщини. Учасники також згадували про Владислава Проненка (15.08.1960 — 10.11.2017), знаного журналіста, одного із засновників Дня українськомовної преси. Символічно, що річниця його відходу у вічність припадає на цей час.

ІСТОРІЯ

Одвічний потяг до свободи спонукав братів Володимира і Миколу Шеметів боротися за утвердження справжньої української незалежности й самостійности, і вони в листопаді 1905 року почали видавати першу на теренах Центральної й Лівобережної України українськомовну газету “Хлібороб”.

Після польського повстання 1863 року царизм нарік український рух “польською інтригою” і видав циркуляр, що забороняв друкувати книжки й пресу українською мовою.
Революційні події змусили царя Миколу ІІ піти на деякі політичні поступки. Так, 17 жовтня 1905 року було видано маніфест про запровадження прав і свобод, зокрема, й свободи друкованого слова.

Брати Шемети практично скористалися тодішніми обставинами — і вже 12 листопада 1905 року в м. Лубни Полтавської області вийшло перше число “Хлібороба”. Жадна з київських друкарень не насмілилася друкувати це видання, і так перший, як і всі подальші числа друкувалися в невеликій лубенській друкарні. Пізніше братів Шеметів звинуватять саме в тому, що “Хлібороб” став виходити “без пред’явлення законом установленого дозволу”, а “явочним порядком” і відразу накладом у 5 тис. примірників.

Була це невелика, на дві картки, газета. Як повідомлялося в “Хліборобі”, його “одвічальним” редактором значився Микола, але фактичним редактором став Володимир. Видавалася газета “коштами і заходами Лубенської української громади”, тож певним чином висвітлювала і її потреби.

Володимир Шемет

Часопис закликав до політичних та економічних змін, зокрема, до автономії в межах Росії, передачі землі селянам, обрання цивілізованих органів влади, восьмигодинного робочого дня, відкриття українських шкіл тощо. У першому нумері містився Маніфест 17 жовтня і стаття “Про вольності громадські”, а згодом з’явилася й стаття, у якій подавався об’єктивний аналіз “царської милости”. Із другого числа передруковувалась угода Хмельницького з царем Олексієм від 1654 р., схвалена в Переяславі. Найцікавішими були в газеті відомості про те, як пробуджувалося українське життя та про український рух на західноукраїнських землях. Містилися також статті історичного й загальнополітичного спрямування, вірші Христі Алчевської, Ю. Буняка й инших.

Появу газети все національно свідоме українство зустріло з ентузіязмом. Навколо надрукованого рідною мовою слова гуртувалися вся українська інтелігенція й політики Михайло Грушевський, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Микола Лисенко… Вони розуміли, що втратити слово — це значить утратити культуру, традиції, тобто позбутися всього того, що ідентифікує націю.

Редакція не приховувала власної позиції й зазначала, що бореться “за такий лад в Україні, який повинен задовольнити потреби як українського, так і инших народів, в Україні сущих”.

“Хліборобові” не вдалося проіснувати довго — усього п’ять чисел устигли видрукувати брати Шемети. Потому часопис було заборонено. Та, попри все, “Хлібороб” устиг і за нетривалий час виконати важливе завдання будителя й організатора ще недавно розпорошених українських сил. І вже роком пізніше Микола Міхновський, ідеолог української державности, наснажений прикладом Володимира Шемета, видав у Харкові знамените число газети “Слобожанщина”. Саме “Хлібороб” і “Слобожанщина” започаткували новітню історію українськомовної журналістики.

Микола Міхновський

СУЧАСНІСТЬ

Українську пресу на Харківщині ми втратили, як не парадоксально і як не прикро це визнавати, саме на початку незалежности України. За радянських часів три з чотирьох великих газет в обласному центрі виходили українською мовою, як і більшість районних, міських, заводських «багатотиражок». Переважно україномовними були також радіо і телебачення. І справа тут не в особливій прихильності влади до української мови, а винятково у дотриманні вимог Москви, яка прагнула засвідчити всьому світові, що ніякого утиску національних мов у “васальних” республіках не існує. Таким чином на тлі існування доволі розгалуженої мережі україномовних ЗМІ мовби не помічалися майже повна відсутність шкіл з українською мовою навчання, неможливість отримати вищу освіту будь якою мовою, окрім російської, панування її у всіх державних установах.

Незалежно від мови застосування усі ЗМІ проводили у життя політику КПРС і мали однакове ідеологічне забарвлення. Утім, не однаковою була прихильність читачів до ріжних ЗМІ. Вона залежала виключно від контексту, бо навіть, дотримуючись усіх партійних вимог, можна було знаходити цікаві теми і писати так, щоб це було цікаво читати.

Вийшовши з-під державної опіки, власники ЗМІ у незалежній Україні чомусь вирішили, що саме російська мова сприятиме зростанню накладів, популярності і насамкінець — збільшенню прибутків. Політика центральної й особливо регіональної влади поблажлива до «двомовности», що практично надає повну свободу використанню російської мови у всіх сферах життя, і це, безумовно, теж уплинуло на те, що україномовна преса стала падчеркою у рідній країні. Журналісти, навіть українськомовні, змушені були переходити на російську, і поступово звикали до цього.

Так тривало понад два десятиріччя. І тепер, коли влада принаймні декларує необхідність реально надати українській мові статус державної, нема сенсу чекати вказівок, щоб ізнову «зверху» все регламентувалося аж до мови в Інтернеті. Треба визнати, що й самі ЗМІ не змогли, як треба, захистити рідну мову, і тепер насамперед самим журналістам необхідно докорінним чином змінити ситуацію. І ліпший шлях до цього – якість наших текстів і взагалі контенту, який ми пропонуємо споживачам. Замало просто наголосити: «Ми пишемо тільки українською». Необхідно обов’язково додати: «Ми вміємо цікаво писати українською!» Тільки так переможемо!

Проголошення Дня українськомовної преси. Харків, 2009 р.