Традиційні кобзарювання в сучасному Харкові

Однією із добрих прикмет Харкова завжди було добре ставленя до традиційних співців, кобзарів. Дякувати Богу, це певним чином зберігається й дотепер, на відміну від деяких інших міст. Харківці, особливо у районах, де ще є грунтові дороги та мазані хати, старі церкви, зі звичністю ставляться і до бандур і до традиційних псальмів, що лунають як колись. Але й у центрі міста – там, де колись тренькали бандури Древченка і Пасюги – і сьогодні можна почути характерні для харківських кобзарів твори – і думу “Олексій Попович”, і псальми “про Варвару”, “Афон-гора”  тощо.

Так, зокрема,  на вже традиційному кобзарському місці – перед огорожею нещодавно відбудованої майже в стилі українського бароко Мироносицької церкви нерідко можна спостерігати традиційне  кобзарювання нинішніх співців. Найчастіше з харківців тут  грає старосвітський бандурист і лірник – Назар Божинський.

Дехто спиняється або й сідає довше, і може так просидіти годину, слухаючи. Дехто, прийшовши в парк обговорити побутові справи, вибирає-таки сісти коло кобзаря. Іноземці, особливо араби цілими ватагами сходяться, тихо слухають, фотографують, і відходячи, довго обговорюють побачене. Але, слід сказати, що здивованих питань: “що це у вас”, фактично нема. Всі знають, що це бандура або принаймні, кобза.

Чорношличник , Харків