ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТИ КОБЗАРЯ АНАТОЛІЯ ПАРФИНЕНКА

Братчики Харківського кобзарського цеху вшанували пам’ять відомого харківського кобзаря Анатолія Захаровича Парфиненка (1913-1992).

Серед українських кіл Анатолій Парфиненко відомий передусім як великий подвижник бандурної справи, як невтомний виконавець народних пісень, дум, власних творів, як послідовний провідник кобзарської філософії.

Незрячий від народження він все життя намагався бути корисним суспільству. Постійно вчився, вдосконалювався, переймав навички і професійні вміння з самих найрізноманітніших сфер життя. Тому був освіченою, багатогранною, а разом з тим беручкою до роботи, дотепною і цікавою до спілкування людиною. 

Як кобзар знав Анатолій Захарович дуже багато – складалося враження, що його репертур не мав меж, бо мало не щодня він його збагачував і розширював. Виконував пісні, балади, думи Парфиненко цікаво і завжди по-різному, в залежності від авдиторії. По-академічному він співав зазвичай для офіційних кіл, а по-народньому – для простих слухачів. 
Знав кобзарську традицію, намагався зберігати мандрівний стиль життя – співав не тільки там, де запрошували, а там де й не чекали. Особливо на початку 1990-х Анатолій Парфиненко часто кобзарював на вулицях Харкова і області. Вільно володів лебійською мовою, знав багато кобзарських переказів, в т.ч. й сакрального характеру. Харків’яни його знали й як досить поважного прогноста і ворожбита, який успішно практикував методику пульсової діагностики. Знався кобзар і на основах сліпецької самооборони.
А ще Анатолій Захарович любив життя, людей, і завжди був до них відкритий й готовий прийти на допомогу. Анатолій Парфиненко лишився в пам’яті багатьох сонячною і щирою людиною. Людиною, про яку хочеться згадувати. 

Дуже приємно, що нащадки Анатолія Парфиненка зберігають про нього пам’ять й пишаються ним. За ініціативи онука кобзаря – Максима та його дружини Олени братчики Харківського кобзарського цеху нещодавно здійснили поїздку на могилу Анатолія Захаровича, що знаходиться на Першому міському цвинтарі у с. Пісочин.

Маленьким гуртом молитвою і співом, щиро і просто пом’янули кобзаря.