Як зупинити військову окупацію України? Шість необхідних кроків від військового експерта

Всі розуміють, що українській владі й Збройним силам потрібно діяти надзвичайно виважено, але водночас – упевнено. Яким хоч приблизно має бути план таких дій,  розповів український кадровий офіцер Олександр Салієнко, який за час своєї служби встиг побувати в кількох «гарячих» точках. На його думку, план може складатися всього з кількох пунктів, які досить легко втілити в життя, а стратегічні рішення варто хоча б ухвалити (з огляду на невтішні перспективи).

 1. Насамперед, Збройні сили України повинні значно посилити захист на кордоні між Херсонською областю та Кримом. Блокувати дороги потрібно повноцінно, не просто виставляючи застави чи мотострілецькі підрозділи. Треба встановити блокпости з протитанковими засобами оборони й захистом від повітряним атак. Потрібно також облаштувати повноцінний опорний пункт механізованих підрозділів, наприклад, механізовану бригаду. Це необхідно зробити, аби не було навіть можливості прориву озброєних формувань із Криму на територію континентальної України. Танки чи БТР неможливо зупинити міліцейськими засобами захисту!

2. Мусимо закрити кордони з Росією шляхом не тільки посилення прикордонних загонів, а залучаючи міліцію, СБУ та армійські підрозділи. Фактично треба ввести візовий режим, але без юридичного введення віз. Як це реалізується? Вносяться легкі зміни до внутрішніх інструкцій прикордонників: ретельніше треба дізнаватися про мету в’їзду, наявність грошей для перебування в іноземній країні, запрошуючу сторону і т.д. Нині Україною роз’їжджають тисячі іноземних тітушок, тому поки нам не до братньої любові… Потрібно нейтралізувати вплив і провокації з боку РФ у південно-східних областях.

3. Треба терміново посилити контррозвідувальні заходи проти агентів РФ в Україні. Раніше про це навіть боялися говорити, бо ми ж Росією – друзі. А «друзі» ці заслали до нас таку кількість агентів (і завербували на місцях), що на всіх щаблях державної влади, системи оборони та безпеки є їхні резиденти. Потрібно вживати заходів негайно, нікого не соромлячись і дуже жорстко. До цього часу влада Януковича свідомо знищувала систему безпеки і Збройних сил. Для того, щоб спокійно грабувати країну, достатньо міліції, судів і прокуратури. Ці органи Янукович посилював, а на безпеку, охорону й освіту не звертав узагалі ніякої уваги. Тому в цих галузях працювали або приховані, або відверті агенти Росії. Два наших міністри оборони й керівники СБУ були громадянами РФ, не кажучи про їхніх заступників.

4. У рамках підписаних угод із НАТО, аби уникнути будь-яких загроз, пов’язаних із атомними електростанціями (яких аж чотири діючих і одна закрита), треба посилити їхню охорону. Оскільки Президент РФ запевнив (і голова МЗС РФ Сергій Лавров це підтвердив), що всі військовослужбовці ЧФР перебувають винятково в межах своїх гарнізонів, виходить, що кримські «зелені чоловічки» – не їхні. У сухому залишку маємо чималу кількість людей, які розжилися величезним арсеналом зброї. На них очевидно впливає самопроголошений Прем’єр-міністр Криму, якому й треба доручити «відлов». Якщо це не буде зроблено, то «коники», що їздять на російських «Тиграх» останньої моделі із зарядженою зброєю в руках, становитимуть реальну небезпеку для решти території України. Коли ж Росія на ситуацію ніяк не впливає, значить потрібно разом із силами НАТО патрулювати повітряний простір! Стратегічно можна домовитись про розміщення бази НАТО десь під Одесою – звісно, лише для захисту атомних електростанцій від невідомих, але озброєних людей.

5. Необхідно розширювати інформаційний вплив – це старий, але це дієвий засіб! Можливо, навіть використовуючи підсилювальну апаратуру. Адже у Криму сьогодні вимкнені деякі українські канали. Люди мають знати правду, принаймні у них має бути вибір, кому вірити. При цьому пропаганда війни та дезінформація з російських каналів не повинна проходити. Запровадження цензури може й не є правильним кроком, але в час, коли ми на порозі війни – це виправдано.

6. Термінове посилення Збройних сил України. Цей пункт потребує ретельнішого пояснення й, на жаль, малоймовірний, у найближчій перспективі. І все ж… У ЗС України лишилось близько 150 000 військовослужбовців. Зрозуміло, що наразі неможливо нашвидкуруч збільшити виготовлення зброї, відновити наукове співробітництво для її вдосконалення. Проте стратегічно треба подумати про припинення військової кооперації з Росією й повністю перейти на західні стандарти у підготовці військовослужбовців. Армія має бути мобільною і боєздатною, оснащеною за останнім словом техніки. Вона повинна перетворитися на елітну службу, на яку молоді люди мають прагнути потрапити. Легко вирішується питання навіть із квартирами для військовослужбовців – якщо не красти звісно!

Негайно потрібно розгорнути систему резерву. Якщо 150 тисяч – постійний склад, ще 300 тисяч має перебувати в резерві. Половина із цих 300 тисяч здатна одразу вдвічі посилити армію, ще половина – війська територіальної оборони, які кілька разів на рік проходять перепідготовку. Ще тисяч 450 можуть становити додатковий резерв – це люди, які приїжджають на збори раз на кілька років.

І це зовсім не означає, що всі мають завтра записатися в армію! У нас є достатньо професіоналів, яких просто треба підтримати. Це люди, які недавно служили в армії, недавно звідти пішли, або просто – патріоти. Можна взяти за досвід системи Швейцарії, Литви, де є системи резервістів. Вони приїжджають раз на рік на збори зі своїм автоматом, а повертаючись додому, кладуть його в сейф.

Звісно, всі перераховані вище засоби – превентивні. На правоту нашого експерта вказує хоча б те, що більшість із цих пунктів так чи інакше сьогодні розглядається на вищих щаблях влади. Хоча при цьому на кордоні з Росією продовжують сотнями затримувати жителів РФ, які раптово вирішили навідати родичів із Миколаєва, хоча мають білет до Сімферополя, а тиск на військові частини українських ЗС і флот – не зменшується. Київ також став відвертіше говорити про агентів Москви, яким відомі, мабуть, що всі наші державні таємниці. Проте тут як ніколи актуально «краще вже пізно, ніж ніколи!».

Хочеться також сподіватися, що економічні санкції, особливо введені особисто проти перших осіб РФ, зможуть спинити інтервенцію. Проте поки США і Європа «тягнуть» із вирішенням цього питання, треба готуватися до найгіршого сценарію й до того, що «коники» оселилися на півострові надовго. Київ поки що зайняв позицію: поговоримо про автономію, коли заберете зброю. Рішення є цілком виваженим, адже насправді Києву є що запропонувати Криму. Це має бути й децентралізація влади із розрахунку, коли фінанси розподілятимуть не згори-вниз, а навпаки. Більше заробив – більше залишив собі й частину відправив «нагору». Тоді й стане очевидним справжнє фінансове становище Криму, який наче й хоче лишитись у складі України, але поки так, щоб навіть копійкою з Києвом не ділитися.

На жаль, до всіх цих питань можемо й не дійти. Тільки зараз всі українці зрозуміли те, що давно було очевидним для представників Збройних сил: слабка армія – слабка держава. І звісно, кількість прихильників НАТО й заздрість до кращих армій світу із держав, які становлять ядро цього альянсу, зростає з кожним днем… Можливо, для нашої армії ще також не все втрачено.