Кобзар Іван Кучугура-Кучеренко

 

КОРИФЕЙ КОБЗАРСЬКОГО МИСТЕЦТВА.

Кобзар Іван Кучугура-Кучеренко (1878-1937)

У липні 2008 року громадськість України відзначила 130-ту річницю з Дня народження Івана Іовича Кучугури-Кучеренка – видатного кобзаря, громадського діяча, благовісника Української Автокефальної Православної Церкви, одного з перших народних артистів України, життя якого було тісно пов’язане з Харківщиною.

Сто тридцять років тому, 7-го липня 1878 року, в слободі Мурафі Богодухівського повіту (нині Краснокутський район, Харківської губернії) на Слобожанщині народився один із найталановитіших кобзарів ХХ століття — Іван Іович Кучугура-Кучеренко.

 

Дитинство, юність

 

У трирічному віці він перехворив віспою і втратив цілковито ліве око і дуже пошкодив праве, чим був приречений на нерадісну долю сліпця. На восьмому році він, в додаток, ще й осиротів, так що життя його вже від дитинства склалось настільки тяжким, що, як згадував він потім, був «трохи душі не загубив».

Буваючи на базарах та ярмарках, Іван не раз чув спів і гру кобзарів, які полонили його душу. Кучеренко твердо вирішив стати кобзарем. Йому порадили піти вчитися кобзарському мистецтву до кобзаря Степана Бідила. Хлопець так і зробив. Після смерті С. Бідила він пізніше навчався також у відомого кобзаря Павла Гащенка, який жив у селі Константинівці Богодухівського повіту.

Кучеренко порівняно швидко оволодів мистецтвом співу та гри на бандурі і незабаром перевершив свого вчителя. Закінчив свою науку у П. Гащенка в 1896 р., маючи лише 18 років.

 

Професійне зростання

 

В 1902 році Кучеренко приймав участь у славнозвісному концертному виступі кобзарів на XII археологічному з’їзді в Харкові, де був наймолодшим учасником.

Гнат Хоткевич організував і підготолвляв даний концертний виступ, і вже з перших днів знайомства з молодим кобзарем звернув увагу на його небуденні музично-артистичні здібності та як у час підготовки до концерту, так і потім по концерті, приділяв йому особливу увагу. Про нього він потім писав, що «це була на рідкість здібна натура. Поза його увагою не проходило ніщо, і кожні зносини його з тодішньою інтелігенцією залишали в ньому слід. Музичний талант його не підлягав сумніву».

Знайомство з Г. Хоткевичем не пройшло для І. Кучеренка безслідно. Багато чого він зумів перейняти від цього видатного бандуриста. «Я не вчив його спеціально мого виконання,— писав у своїх спогадах Г.Хоткевич,— але він часто чув, як я граю, і як людина здібна, переймав самостійно».

Таким способом, під впливом Г. Хоткевича, І. Кучеренко збагатив свій репертуар, включаючи і твори не народного походження, як наприклад, «Думу про смерть козака-бандуриста», слова і музику якої скомпонував сам Г. Хоткевич.

На жаль, це дуже корисне для І. Кучеренка спілкування з Г.Хоткевичем було незабаром перерване в зв’язку з виїздом останнього в еміграцію після участи в революційних подіях 1905 року.

В 1906 році, навесні, Івана Кучеренка на базарі в Катеринославі (Дніпропетровське) почув відомий історик і знавець козацтва професор Дмитро Яворницький. Високе мистецьке виконавство кобзаря зробило на професора дуже велике враження. «Мені він видався коштовним діамантом,— згадував потім проф. Яворницький,— який тільки тоді заграє всіма барвами, коли його відшліфує вмілий майстер». Професор Яворницький запросив кобзаря до себе додому і, похваливши його виконавське мистецтво, порадив для ще більшого удосконалення поїхати до Миргороду, де йому в цьому зможе допомогти місцевий мистець і досвідчений бандурист — Опанас Сластіон.

Три місяці навчався І. Кучеренко в О. Сластіона і по скінченні навчання поспішив до Катеринославу, щоб подякувати професору за батьківську опіку та разом похвалитися своїми успіхами в навчанні.

Успіхами кобзаря Д. Яворницький був дуже задоволений і тут же вирішив допомогти в організації в Катеринославі його сольного кобзарського концерту. Концерт пройшов з надзвичайним успіхом і дуже спричинився до піднесення популярності І. Кучеренка як особливо талановитого народного співця.

Попрощавшись з Д. Яворницьким та подякувавши йому за все, що він зробив для нього, І. Кучугура-Кучеренко з Катеринославу помандрував в Галичину. Крім виступів в Галичині, І. Кучеренко мав і нагоду виступити у Варшаві в 1912 р. й по інших містах Польщі де він окрім виступів, наспівав українські пісні і думи на патефоні і грамофоні.

 

Діяльність

 

В 1908 році Кучеренко був запрошений на працю вчителя гри на бандурі в Київську музичну школу М. Лисенка. На цій праці він побув щось коло двох років, але для нього, як малозрячого, дана праця була затяжкою, і він її по двох роках залишив, переключившись на концертування, де почував себе цілковито у своїй стихії. Робота його в інституті не пройшла марно і залишила слід в історії української музики, адже деякі курсанти пізніше вступили в склад «Кобзарського Хору», організованого В. Ємцем в Києві в 1918 році, який пізніше став першою Капелою Бандуристів в Україні.

Варто тут і згадати, що І. Кучеренко брав активну участь у створенні й Полтавської Капели Бандуристів в 1925 році. Як пише в своїх спогадах учасник Полтавської капели бандуристів бандурист Йосип Панасенко,— «Під час приїзду до Полтави він (Кучеренко) завжди зупинявся у Селянському будинкові. У цьому ж будинкові мав кімнату для співанок Полтавський Український Національний Хор. Співаки хору надзвичайно цікавилися грою кобзаря Кучеренка і часто приходили до нього в кімнату порозмовляти та ближче ознайомитися з бандурою. І от тут слово по слову виникла думка створити студію гри на бандурі, з якої ото і виросла капела бандуристів. Поміг у цій справі Кучугура-Кучеренко, який охоче давав кожному лекції гри».

Грав Кучеренко на бандурі віртуозно і тому ж мав гарний баритоновий голос, так що публіка слухала його з великим задоволенням, і як писав Г. Хоткевич, то за життя кобзаря Т. Пархоменка «Кучеренко ще так не висувався, у всякім разі ділив лаври зі своїм чернігівським суперником, але як Пархоменка не стало,— Кучеренко залишився самим славетним бандуристом».

Як педагог і артист Кучеренко залишив помітний слід на багатьох з бандуристів, які тільки що почали свою мистецьку роботу. У своїх спогадах Василь Ємець писав, що І. Кучугура-Кучеренко мав найбільший вплив на нього. Ще з дитячих років він у великій мірі завдячував І. Кучеренкові за своє захоплення бандурою. І. Кучеренко мав великий вплив на оформлення світогляду й національне почуття молодого юнака, адже вони жили лише 7 кілометрів один від одного й часто заходили один до одного в гості. Вплив Кучугури-Кучеренка на В. Ємця можна помітити по репертуару. Від І. Кучеренка, В. Ємець згадує, що аж 5 дум перейняв.

Великою подією в житті І. Кучугури-Кучеренка була поїздка в 1913 році до Петербурга. Тут він провів два з половиною місяці, брав участь у 40 концертах, які відбувалися у вищих і середніх учбових закладах. Після Петербургу, на запрошення товариства «Кобзар», Іван Кучеренко виступав також у Москві, в етнографічному концерті та на вечорі, організованому музично-історичним товариством.

До дуже успішних належать також і його концертні виступи восени 1915 року в Харкові в залах Публічної бібліотеки та Земського Зібрання.

 

Творчість

 

В своєму кобзарському репертуарі Іван Кучеренко мав 6 дум: «Олексій Попович», «Бідна вдова і три сини», «Плач невільників на турецькій каторзі», «Хмельницький і Барабаш», «Смерть Богдана Хмельницького» і «Смерть Козака-Бандуриста». Текст деяких цих дум («Хмельницький і Барабаш» і «Смерть Богдана Хмельницького») він вивчив по книжних записах, а музичний супровід до них частково скомпонував сам. «Думу про смерть Козака-Бандуриста», слова і музика Г. Хоткевича, він перейняв від самого автора, а «Плач невільників» Кучеренко вивчив у О. Сластіона. Дві перші думи — «Олексій Попович» і «Про бідну вдову» І. Кучеренко мабуть вивчив у Павла Гащенка, хоч можна сподіватись, що на І. Кучеренка може вплинули виконання Г. Хоткевича й О. Сластіона. В пісенному його репертуарі, поряд з народніми піснями, були теж пісні літературного походження, як також і пісні, створені ним самим, як наприклад, «На високій дуже кручі».

 

Громадська робота

 

Національна Українська Революція в лютому 1917 року застала його енергійним, життєрадісним, талантовитим співцем який з ентузіазмом сприймає велику весну народів. Кобзар подався до Чорноморсько-Кубанських країв де мандрував колись за молодих літ і почав там по школах давати концерти, та засівати села просвітами який він за короткий час зорганізував короткий час більше двох сот. Скрізь його вітали , як бажаного дорогого гостя.

Як український патріот І.Кучугура-Кучеренко став цілим фронтом до Української Центральної Ради та УНР. Було зорганізувано творче тріо – кобзар І. Кучеренко, декламатор артист П. Цимбал, та з рефератом – Про самостійну Українську Державу – Костя Даниленка, тріо їздить по всій Україні, та організує Просвіти та влаштовує кобзарські концерти по містах і селах, на фонд Українських Національних Установчих зборів – у Києві. Кобзаря І. Кучеренка Центральна Рада іменує – національним артистом УНР.

В післяреволюційні часи Іван Кучугура-Кучеренко активно включається до розбудови культурного і релігійного життя на Харківщині. Обраний зборами Мурафянської сільської ради клубним працівником, він посилює свою концертну діяльність, дає концерти практично у всіх райцентрах тодішньої Харківської губернії. Користуючись своїм мистецьким авторитетом, під час виступів І.Кучугуру-Кучеренко веде наполегливу місіонеську роботу, поширюючи між жителями Харківської області правдиву інформацію про Українську Автокефальну Православну Церкву. Одночасно кобзар не кидає і традиційно-співоцьких виконавських форм, кобзарює біля багатьох церковних храмів та монастирів.

Влада на початку приймала І. Кучеренка поблажливо, працевлаштовувала кобзаря штатним працівником Мураф’янського сільського клюбу, надала йому офіційних повноважень діяча культури. В 1921 році в повітовому центрі Богодухові було урочисто відзначено 25-річчя творчої праці кобзаря, а в 1925 році йому, за великі заслуги в розвитку кобзарського мистецтва, було надано звання Народного артиста УСРР.

 

Репресії, арешт, страта

 

Проте, після сумновідомого „Процесу СВУ-СУМ” у 1930 році становище різко змінилося. Вважаючи діяльність кобзаря небезпечною для становлення радянської системи, І.І. Кучугурі-Кучеренку забороняють проводити концертну діяльність і відбирають звання артиста Республіки. Щоб не пропасти з голоду, кобзар повертає до свого старого рукомисла, знову як і колись – плете рукавиці, вірьовки та тенета. Поступово Кучеренко пішов у забуття. А тим часом на культурному просторі з’явились нові формації молодих бандуристів з ідеологічним підібраним репертуаром, що відповідав засадам радянської влади.

Надійшов страшний 1936 рік. Хвиля репресій т.зв. „єжовщини”, спрямованих на остаточне викорінення решток націоналістичного–буржуазної ідеології докотилася і до Мурафи, де жив і працював Іван Кучугура-Кучеренко. За доносом працівників Харківського обласного управління культури, кобзаря, як особливо небезпечного антирадянського агітатора, котрий свого часу співав людям „Марш Петлюри”, „Утечу більшовиків з України”, а також релігійні псальми і канти було ув’язнено в застінки НКВС.

Про арешт та тюремний період в житті І. Кучеренка писав його однокамерник о. К. Данилевський в 1946 р. вже на еміграції – ’’Весною 1936 р. Харківське НКВД ув’язнило знаменитого кобзаря. І дійшли підступні допити … бійки, морди, інквізиції … Є тут серед нас на еміграції свідки, що терпіли разом у Харківських застінках НКВД, та бачили, як на початку вересня 1937 р. – на допиті – українські яничари НКВД-исти – розпинали Кучугуру-Кучеренка на підлозі. Прив’язали за руки й ноги і розтягали на боки до стіни вірьовками чипляючи за гаки. Нило змучене худоряве тіло, тріщали кости. Кобзар божевільно кричав, падав у нестяму. А кати промовляли – Признавайся гад повзущий!! … І так місяці, роки страждання й мук !! …

А про те, як держав себе Кучугура на слідстві подає такий епізод. Нарком НКВД, зацікавився Кучугурою-Кучеренком і послав до в’язниці свого заступника тов. Долінського. Це відвідування заст. наркома Долінського – кобзаря Кучеренка було подібне до того, як цар Петро І одвідав у Петраській цитаделі Павла Полуботка, розмова провадилась в такий спосіб.

Ну чого запіраєшся, Івана Іовичу, казав би правду, пішов би на волю … так говорив замісник наркома. – Моя правда, добродію, Вам не потрібне – відповідав кобзар. – Чудний Ви чоловік в той час, коли нас більшовиків визнав увесь світ, Ви один не хочете визнавати нас. – Я не маю до Вас злого наміру – одказує Кучугура. – Заклейміть одверто своє минуле, ідіть з нами, ми повернемо Вам волю, а ще може й славу!

Спасибі не треба мені Вашої ласки. Ви мене сліпого вдруге осліпили, невидющого – ув’язнили. Одібрали найдорожчий скарб, дорогу супутницю мого життя – бандуру. Ви і супостати. Та Бог нехай буде вам суддею. Виссали – кров. Іроди собою не заберете і мені від Вас нічого не треба. Дайте мені спокійно вмерти, перестаньте мучити мене! …

За вироком особливої трійки від 24 листопада 1937 року І. Кучугуру-Кучеренка було страчено. Похований кобзар у братській могилі Польському меморіальному цвинтарі не далеко від Харкова.

Згадки про І. Кучугуру-Кучеренка зникли з друковавих джерел, які описували історію кобзарства на Україні. В 1939 році на з’їзді кобзарів у Києві він не був присутній і в статтях про розвиток радянського кобзарства, які друкувалися наприкінці 50-тих і початку 60-тих років ХХ ст., згадки про вклад І. Кучугури-Кучеренка в розвиток і поширення кобзарства немає. В списку українських артистів, які одержали звання Народного артиста, його ім’я і сьогодні відсутнє.

Лише в 70-тих роках ХХ ст. виявилась потреба «зреабілітувати» постать цієї людини, щоб виповнити порожнечу в історії українського кобзарства. З’явилися окремі статті й спогади про цього видатного кобзаря, а дату смерті, яка була засекречена, подали, як — 1943 рік — щоби читач думав, що кобзар помер під час німецькою окупації.

Сьогодні, нарешті з’явилася можливість гідно вшанувати пам’ять видатного кобзаря, подвижника української традиційної культури. Зусиллями митців з України і діаспори у м. Харкові і на батьківщині кобзаря у с. Мурафа Краснокутського району Харківської області в липні 2008 року будуть проведені ювілейні концерти і науково-практична конференція, присвячені життю і творчості визначного кобзаря. З нагоди 130-ліття І. О. Кучугури-Кучеренка у центрі с. Мурафи буде встановлено меморіальну дошку

 

 

Джерела

 

Бич-Лубенский К. Бандуристы и лирники на Харьковском ХІІ археологическом съезде [Текст] : «Русская музыкальная газета», 21. VIII. 1902, №37 – С.834-42, №38 – С. 866-873.

Бич-Лубенский К. Музыкальный вечер ХІІ Археологического сьезда [Текст] : «Харьковские губернские ведомости» № 217, Х.: 1902.

Грушевська К. Українські народні думи – т.1, [Текст] / К. Грушевська. – Х.: 1927. – 175 с.

Даниленко К. Народний співець кобзар Іван Іович Кучугура-Кучеренко … [Текст] : рукопис ІМФЕ. Ф.8-к.3, од. зб. 15, – Арк. 3-4, 1921

Даниленко К. Народний співець-кобзар Іван Кучугура-Кучеренко [Текст] / К. Даниленко. – Богодухів: «Селянський будинок», 1921. – 16с.

Данилевський К. Славетний український кобзар – Іван Кучугура-Кучеренко (8 років як замордували НКВД) // УВАН, Матеріяли таборів ДП, [Текст] / К. Данилевський. – Реґенсбурґ, 1946. – 7 с.

Данилевський К. Петлюра в серцях і піснях свого народу // Накладом філії Товариства українських політичних в’язнів в Реґензбурзі, [Текст] / К. Данилевський. – Реґензбург: 1947 – 11 с.

Данилевський К.О. Проф. Петлюра в серцях і піснях свого народу [Текст] / К. Данилевський. – Пітзбурґ, СШA: Відбитка з Народного Слова, 1951. – 24 с.

 

Ємець В. Кобза і кобзарі – 1-ше видання [Текст] / Василь Ємець. – Берлін: 1923. – 111 с.51. Колесса, Ф. Українські народні думи [Текст] / Філарет Колесса – Львів: «Просвіта». 1920. – 160 с.

Ємець В. 25 літ творчою праці [Текст] : (Програмка концерту) / Василь Ємець. – Торонто: 1936. – 24 с.

Ємець В. У золоте 50 річчя на службі Україні [Текст] / Василь Ємець. – Голлівуд, США: 1961. – 341 с.

Кирдан Б. П. Народні співці-музиканти на Україні. [Текст] / Борис П. Кирдан, Андрій Ф. Омельченко – К.: «Музична Україна». 1980. – 182 с.

Колесса Ф. Мелодії українських народних дум [Текст] / Філарет Колесса – К.: «Наукова думка». 1969. –591 с.

Лавров Ф. Кобзарі [Текст] / Федір Лавров. – К.: «Мистецтво». 1980. – 280 с.

Мізинець В. Корифей кобзарського мистецтва (Про І. Кучеренка) [Текст] / Віктор Мішалов.– «Бандура» №13/14. – Н.Й.: 1985. – С. 45-48.

Назаренко Г. Спогади про Полтавську капелу бандуристів [Текст] : рукопис / Григорій Назаренко. – 1988 р. – 8 с.

Панасенко Й. До історії розвитку Капели бандуристів ім. Т. Шевченка (1923-1963) [Текст] : «Вісті», №7, Грудень, 1963 –

Саркизов-Саразини И. Последний кобзарь [Текст] : «Всемирний турист». 1930, №5, / И. Саркизов-Саразини. – М.: 1930. – С.13-22.

Хоткевич Г. Дещо про кобзарів і лірників [Текст] : «Літературно-Науковий Вісник», Львів, 1903, т. ХХІ, С.30-47 / Гнат Хоткевич. – Львів: 1903. – С. 30-47.

Хоткевич Г. Несколько слов об украинских бандуристах и лирниках [Текст] : «Этнографическое Обозрение», т. LVII, №2 / Гнат Хоткевич. – Москва: 1903.– С. 87-106.

Хоткевич Г. Спомини про мої зустрічі зі сліпими [Текст] : Праці Г. Хоткевича в ділянці бандурного мистецтва / Гнат Хоткевич. – Сідней, Австралія: 1984. – С. 21-73.

Черемський К. Повернення традиції [Текст] / Кость Черемський. – Х.: «Центр Леся Курбаса». 1999. – 288 с.

Черемський К. Шлях звичаю [Текст] / Кость Черемський. – Х.: «Глас». 2002. – 444 с.

Проф. К. Данилевський – Славетний український кобзар – Іван Кучугура-Кучеренко (8 років, як замордувало НКВД ) УВАН, Матеріали таборів ДП, Реґенсбурґ, Німеччина, 1946

Віктор Мішалов (Торонто, Канада)